Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Речел мовчки кивнула, обіймаючи його, і сльози виступили у неї на очах.

Їжа здалася їм особливо смачною. Навіть Зедд оголосив, що наївся. Річард відчував себе стомленим, і в той же час повним сил. Адже шкатулка нарешті була у них в руках. Найважче вони вже зробили: дістали шкатулку раніше Рала. Тепер залишалося тільки вкрити її до зими так, щоб Рал не знайшов її.

— Уже пройшло багато часу, — сказала Келен. — До початку зими залишився місяць. Ще сьогодні вранці здавалося, що цього ледве вистачить, щоб знайти шкатулку. Тепер, коли вона у нас, це здається вічністю. Що нам робити до кінця терміну?

Слово взяв Чейз:

— Наша мета — зберегти шкатулку. У нас є тисяча чоловік, щоб захистити її. Якщо ми повернемося через кордон, то буде у багато разів більше.

Келен глянула на Зедда.

— Як, по-твоєму, чи мудро це? Адже якщо нас буде тисяча чоловік, нас легше знайти. Чи не краще нам самим десь сховатися до зими?

Зедд відкинувся назад, погладжуючи набитий живіт.

— Звичайно, нам самим сховатися легше, але ми опинимося і більш вразливими, якщо нас виявлять. Може, Чейз і правий. Така сила краще захистить нас з нашою ношею, а якщо буде потрібно, ми можемо від них відійти в якесь таємне місце.

— Чим швидше почнемо, тим краще, — підвів підсумок Річард.

Вони вирушили в дорогу на світанку. Шестеро людей сіли на коней, Брофі слідував за ними як тінь, іноді забігаючи вперед, ніби на розвідку. Чейз скакав першим, разом з Речел. За ним — Келен вже у дорожньому вбранні разом з Сіддіном, потім Зедд. За наполяганням Річарда, шкатулку віз Зедд. Вона була загорнута про ту ж ганчірку, в якій раніше був хліб, і прив'язана до його сідла. Річард їхав позаду, уважно оглядаючи околиці. Зараз, коли вони знайшли скриньку, він раптом відчув себе дуже незатишно, ніби всі навколо, подивившись на них, могли дізнатися про їхню таємницю.

Ще до повороту до мосту Річард почув, як шумить вода Каллісідріна. Перед мостом Чейз пустив коня галопом, і іншим довелося пришпорити коней, щоб не відстати. Річард розумів друга. Страж кордону не раз казав, що мости небезпечні, там слід бути особливо пильним. Річард озирнувся, решта навскач понеслися вперед. Він не помітив нічого підозрілого.

Але рівно на середині мосту, на всьому скаку, він раптом вдарився об якусь невидиму перешкоду.

Перш ніж вражений Річард встиг зрозуміти, що сталося, він виявився на землі, а його великий чорний кінь поскакав вперед разом з іншими. Потім, коли його супутники натягнули поводи і обернулися, зупинився і кінь Річарда. Друзі в замішанні дивилися на нього. Розгублений і пригнічений, Річард насилу встав на ноги, обтрусився і, накульгуючи, попрямував до коня. Але як тільки він дійшов до середини мосту, як знову вдарився об щось щільне, немов кам'яна стіна. Але Річард нічого не бачив перед собою. Він знову впав. Поки він піднімався, підійшли його товариші.

Зедд спішився, однією рукою притримуючи поводи, а іншою допомагаючи Річарду встати.

— Що трапилося? — Запитав Чарівник.

— Не знаю, — вимовив Річард. — Таке враження, ніби тут, посередині моста, стіна. Може бути, мені просто стало недобре. Але зараз все нормально.

Зедд озирнувся, потім повів його вперед, підтримуючи під лікоть.

І знову на тому ж місці Річард вдарився об незриму перепону. Тільки цього разу він йшов повільно, а тому не впав, а лише відскочив. Зедд нахмурився. Річард витягнув вперед руки і намацав щільну стіну, не пропускаючу його, хоча всі інші спокійно проходили крізь неї. Від дотику до стіни він відчув нудоту і запаморочення. Зедд пройшовся вперед і назад крізь незриму перепону. Потім він сказав Річарду:

— Вернись до входу на міст, а потім знову до мене.

Річард, помацавши гулю на лобі, відправився до початку мосту. Келен злізла з коня і стала поряд з Чарівником. Брофі теж підійшов і став поруч з нею, подивитися, що трапилося. На цей раз Річард весь час рухався, витягнувши перед собою руки.

І знову на півдорозі він уперся в щось щільне і відсахнувся, бо дотик до цього викликало в нього нудоту. Зедд потер підборіддя.

— Прокляття!

Бачачи, що йому до них не пройти, друзі підійшли до Річарда. Зедд ще раз сам повів його вперед. І знову Річард відчув перешкоду.

Зедд взяв Річарда за ліву руку.

— Торкнися цієї штуки вільною рукою.

Річард виконав вказівку і тримав руку до тих пір, поки нудота не змусила прибрати її. Зедд, мабуть, відчув через Річарда властивості перепони. Зараз вони були вже біля початку мосту. При кожному дотику до перешкоди вона насувалася на них.

— Прокляття і ще раз прокляття!

— Що трапилося? — Стривожено запитала Келен.

Зедд подивився на Келен, потім — на Чейза.

— Це стримуюче заклинання.

— А що це значить?

— Заклинання, яке наклав цей поганий художник, Джеймс. Він обніс тебе ним так, що коли ти торкнувся перепони вперше, дія заклинання посилилася. Кожне твій дотик підсилює його дію. Стіна стискається навколо тебе, подібно пастці. Якщо ми не знімемо з тебе заклинання, стіна буде все стискуватися і стискатися, до тих пір, поки ти не втратиш здатність рухатися.

— І що тоді?

Зедд випростався.

— Дотик цієї перепони отруйний. Коли вона стиснеться навколо тебе, наче кокон, вона розчавить тебе, якщо ти раніше не загинеш від отрути.

Келен схопила Зедда за рукав, в очах її був страх.

— Треба повертатися! Треба зняти з нього закляття!

Зедд вивільнив руку.

— Ну, це безсумнівно. Ми знайдемо малюнок і зітремо його.

— Я знаю, де Священна печера, — сказала Келен, ставлячи ногу в стремено.

Зедд підійшов до свого коня.