П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
— Далтон, мій вірний і могутній помічник, ти тільки що заслужив дуже важливе призначення — посада міністра культури дуже скоро зробиться вакантною.
Нарешті все стало на свої місця.
На обличчі Хільдемари читалася здивована — але задоволена — недовіра. Вона знала, скільки охоронних рубежів зведено навколо Суверена. Знала — тому що сама намагалася пробитися крізь них і не змогла.
Судячи з виразу її обличчя, вона вже бачила себе в ролі дружини Суверена, богоподібною, як добрий дух в світі живих. Її слова отримають вагу куди більшу, ніж якоїсь дружини міністра, положення якої буквально мить тому було дуже високим, а тепер здавалося дрібним і негідним.
Хільдемара, перехилившись через чоловіка, ніжно схопила Далтона за зап'ястя.
— Далтон, хлопчику мій, ти куди краще, ніж я думала, — а я цінувала тебе дуже високо. Я й уявити собі не могла, що таке можливо… — Вона посміхнулася і замовкла. — Я виконую свій обов'язок, пані Шанбор, незалежно від складності завдання. Я знаю, що важливий лише результат.
Хільдемара ще раз стиснула йому руку. Далтон ще жодного разу не бачив, щоб вона була так задоволена його діяльністю. За вирішення проблеми з Клодін Уінтроп він не удостоївся і кивка.
Кемпбелл повернувся до дружини. Він був обережний — його шепоту Тереза не чула.
— Тесс, ти в порядку? — Він ніжно обійняв її за плечі.
— Ой, Далтон, як мені його шкода! — Схлипнула Тереза. — Нашого нещасного Суверена. Хай подбає Творець про його душу в тому чудовому місці, куди він потрапив в потойбічному світі!
Бертран співчутливо торкнувся руки Терези:
— Добре сказано, дорога. Дуже добре. Ви чудово висловили те, що відчуває зараз кожен.
Скорчивши скорботну міну, Бертран встав з-за столу. Він мовчки стояв, схиливши голову і склавши перед собою руки. Хільдемара підняла палець. Арфа замовкла. Сміх і розмови почали вщухати: гості зрозуміли — відбувається щось екстраординарне.
— Мої добрі громадяни Андера, я тільки що отримав дуже скорботну вість. З сьогоднішньої ночі ми — втрачений народ, який втратив Суверена.
У залі, всупереч очікуванням Далтона, замість шепоту повисло мертве мовчання. І тут Далтон вперше за весь цей час по-справжньому усвідомив, що він народився і прожив усе життя за царювання старого Суверена. Завершилася ціла епоха. Напевно, багатьом в цьому залі прийшла в голову та сама думка.
Бертран, на якого були спрямовані очі всіх присутніх, закліпав, немов намагаючись стримати сльози. Коли він заговорив, голос його був сумним і тихим.
— Давайте ж схилимо голови і помолимося, щоб Творець прийняв душу нашого коханого Суверена в почесні чертоги, бо він заслужив це своїми добрими діяннями. А потім я буду змушений вас покинути, щоб терміново закликати Директорів до їх обов'язку. Зараз, коли Магістр Рал і імператор Джеган наполягають на союзі з нами, зважаючи навислі над нами чорні хмари війни, я буду просити від імені народу Андера, щоб Директори проголосили нового Суверена нині ж вночі. І подбали, щоб, який би не був їх вибір, до ранку ця нікчемна людина була висвячена в суверена і знову зв'язала наш народ з самим Творцем, щоб ми здобули те керівництво, яке наш старий і доброзичливий Суверен зважаючи на похилий вік, не міг забезпечити нам повною мірою.
— Далтон, — смикнула його за рукав Тереза, дивлячись на Бертрана Шанбора круглими, повними благоговіння очима, — ти розумієш, що нашим новим Сувереном швидше за все буде він?
Далтон ласкаво поклав руку їй на плече.
— Ми можемо на це сподіватися, Тесс.
— І молитися за це, — прошепотіла вона зі сльозами на очах.
Бертран звів руки перед розгубленою натовпом.
— О, добрі люди, схиліть разом зі мною голову в молитві!
Як тільки Франка увійшла до кабінету, Далтон швидко взяв її за руку і зачинив двері.
— Мила Франка, як же я радий бачити тебе! Мені необхідно поговорити з тобою. Давненько ми з тобою не бачились. Спасибі, що прийшла.
— Ти сказав, це важливо.
— Так, важливо. Будь ласка, сідай, — жестом запропонував він.
Франка розправила плаття і всілася на оббитий шкірою стілець перед його столом. Далтон сів на край столу, бажаючи надати зустрічі менш формальний характер.
На столі щось лежало. Далтон неуважно подивився на книжечку Йозефа Андер і відсунув її подалі — щоб не заважала.
Франка обмахувала лице.
— Тут так душно, Далтон! Ти не міг би прочинити вікно?
Сонце ледь зійшло над горизонтом, але на вулиці вже стояла спека. Франка була права — деньок обіцяв бути гарячим. Посміхнувшись, Далтон обійшов стіл і розкрив вікно навстіж. Озирнувшись, він помітив її наполегливий жест і відчинив інші два вікна.
— Спасибі, Далтон. Дуже люб'язно з твого боку. Ну, що там за важлива справа?
Далтон знову примостився на краєчку столу і подивився згори вниз на Чародійку.
— На вчорашньому банкеті тобі вдалося щось почути? Це був важливий вечір, враховуючи трагічне оголошення. І мені б дуже допомогло, якби ти могла розповісти мені, що почула.
Франка сумно відкрила маленький гаманець, прив'язаний до зап'ястя, вийняла звідти чотири золотих і простягнула йому:
— Ось. Це те, що ти мені заплатив з тих пір, як… як у мене виникли складності з моїм даром. Я їх не заробила. Я не в праві залишати собі твої гроші. Вибач, що тобі довелося самому викликати мене сюди, — я повинна була повернути їх раніше.
Далтон знав, наскільки Франка потребує
