П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
Далтон, позіхаючи, протер очі, коли вітальні крики змінилися скандуванням імені «Шанбор». Він уже забув, коли востаннє спав. Йому довелося викрутити руки одному з Директорів, щоб домогтися одноголосності. Одностайність означала божественне втручання, підтримку обраного Суверена, служила зміцненню його повноважень.
Коли нарешті Бертран знову вийшов вперед і звернувся до натовпу, Далтон вже майже не слухав, що він говорить, і знову включився, лише почувши своє ім'я.
— Ось тому, крім всіх інших причин, перераховувати які було б занадто довго, я особисто прийняв це рішення. І з особливою гордістю представляю вам нового міністра культури, людину, яка буде захищати вас і служити вам так само, як це робив я, його попередник, — Бертран простягнув руку, — Далтона Кемпбелла!
Стояча поруч з Далтоном Тереза впала на коліна, схиливши голову перед Бертраном.
— О Суверен, Ваша Милість, дякую вам за те, що піднесли мого чоловіка! Будьте благословенні за все те, що ви для нього зробили!
Далтон не відчув довгоочікуваної радості. Не відчув нічого, крім приниження. Вже Тереза-то прекрасно знала, якої праці йому коштувало досягти цих висот, і раптом ні з того ні з сього приписує всю велич Бертрану Шанбору!
Така сила слова — слова Суверена. Дивлячись на вітально волаючий натовп і прикидаючи, яку відповідь він виголосить Бертрану і Хільдемарі, Далтон сумно міркував про те, як легко підпали ці люди під вплив Суверена. Так, результат прийдешнього голосування був вирішений.
Але це ще не все. Далтону ще належало спустити з повідка останню з стихійних сил, що були в запасі.
Як тільки відкрилися двері, сморід, немов в'язень, що вирвався на свободу, вдарив в ніс. Темрява стояла непроглядна. Далтон клацнув пальцями, і здоровенні стражники-андерці миттєво вихопили з підставок факели і понесли вперед.
— Ви впевнені, що він ще живий? — Запитав Далтон. — Ви перевіряли?
— Та живий він, пане міністр! Живий! — Далтон на мить розгубився, але тут же набрав поважного вигляду. Всякий раз, як до нього зверталися «міністр», йому вимагалося кілька митей, щоб збагнути, що міністр — це він. Само поєднання «міністр культури Далтон Кемпбелл» вельми і вельми тішило слух.
— Сюди, міністр Кемпбелл, — вказав стражник з факелом.
Далтон переступив через людей, таких брудних, що вони практично зливалися з чорною підлогою. З щілини в стіні текла тухла вода. Там, де вона вливалась в камеру, вона служила для пиття, а місце, куди випливала, замінювало парашу. Стіни, підлога, стеля і люди — все кишіло комахами.
У дальньому кінці підвалу, за струмочком води, виднілося крихітне загратоване віконце, занадто маленьке, щоб у нього можна було пролізти. Виходило воно на алею. Якщо сім'я або друзі не залишали своєю турботою в'язнів, то могли прийти на цю алею і погодувати нещасних.
Через те, що всі ув'язнені були в ручних і ножних колодках, побитися за їжу вони не могли. Фактично вони тільки й могли, що лежати на підлозі. Ходити не давали колодки, так що пересувалися в'язні короткими стрибками. А якщо вдавалося більш-менш випрямитися, вони ухитрялися наблизити рот до вікна, щоб їх погодували. Якщо в'язня ніхто не годував, він вмирав.
Всі ув'язнені були оголені. Смолоскипи висвітлили покриті коростою тіла, і Далтон побачив худу беззубу бабу.
— Я здивований, що він ще живий, — зауважив Далтон стражникові.
— У нього ще залишилися прихильники. Вони щодня приходять його годувати. А потім, коли поїсть, він з ними розмовляє через вікно. Вони сидять і слухають його балаканину. Можна подумати, він здатний сказати щось важливе!
Далтон і знати не знав, що у цієї людини ще збереглися послідовники. Це був великий плюс. Маючи навіть жменьку прихильників, швидко розгорнути кампанію не складе труднощів.
— Ось він, міністр Кемпбелл, — тицьнув факелом стражник. — Ось цей малий.
Він штовхнув лежачу людину. Голова в'язня повернулася до них. Не повільно і не швидко. Недбало. Замість очікуваного покірного погляду на Далтона блиснуло вогнем єдине око.
— Серін Раяк?
— Точно, — буркнув в'язень. — Чого треба? — Далтон присів навпочіпки. Йому довелося зробити другу спробу, щоб вдихнути. Сморід тут стояв нестерпний.
— Мене щойно призначили міністром культури, майстер Раяк. Прямо сьогодні. І першим ділом я прийшов, щоб виправити заподіяну вам несправедливість.
— Несправедливість? У світі повно несправедливості. Магія розгулює на свободі і шкодить людям. Магія засунула мене сюди. Але я не здався, добродію мій! Ні, не здався! Я ніколи не відступлюся перед мерзотою магії! Я з радістю пожертвував оком заради своєї справи. Відьма його відняла. І якщо ви сподіваєтеся, що я відмовлюся від священної війни з мерзенними носіями магії, то краще залиште мене тут. Залиште, чуєте? Я ніколи не відступлюся!
Далтон злегка позадкував, коли Раяк судорожно забився в колодках.
— Я не відмовлюся від боротьби з магією! Чуєте, ви?! Не відступлю перед тими, хто насилає мерзенне чаклунство на вірних чад Творця!
Далтон утримав Раяка, поклавши руку на брудне плече.
— Ви мене не так зрозуміли. Магія завдає величезної шкоди нашій країні. Люди горять у вогні і тонуть. І без всяких причин стрибають з дахів будинків і мостів…
— Відьми!
— Цього-то ми і побоюємося…
— Відьми, які насилають на людей вроки! Якщо б ви, придурки,
