Борва мечів - Джордж Мартін
Візеріон нюхнув кров, що витікала з шиї Прендаля, і зненацька випустив язик диму, що вдарив мертвому просто у обличчя, вичорнив і укрив пухирями знекровлені щоки. Почувши пахощі підсмаженого м’яса, заворушилися Дрогон та Раегал.
— Чиїх то рук справа? — слабенько запитала Дані. Від побаченого їй стало млосно.
— Чиїх, як не моїх!
Якщо Дааріо Нахаріса непокоїли її дракони, обличчям він нічого не виказував — так, наче троє кошенят гралися в нього на очах з упійманою мишею.
— Чому? Навіщо?
— Заради вашої краси!
Руки найманця були великі та міцні, а суворими блакитними очима та чималим кривим носом він нагадував величного і лютого хижого птаха.
— Прендаль забагато базікав, та замало сказав!
Придивившись уважно, Дані побачила, що вбрання Дааріо, хоч і багате, подекуди витерлося, чоботи плямувала сіль, полива на нігтях викришилася, мереживо забруднилося потом, а край кобеняка геть злахмітився.
— Залор… той лише у носі колупався, наче хотів там видобути усе золото світу.
Нахаріс стояв, схрестивши руки у зап’ястках і тримаючи долоні на маківках двох клинків — кривого дотракійського араха на лівому стегні та тонкого прямого мирійського кинджала на правому. Руків’я в обох були однакові — золоті жінки, оголені та принадливі.
— Ви добре володієте вашими пречудовими клинками? — запитала його Дані.
— Прендаль та Залор залюбки б вам розповіли, якби мертві уміли говорити. Я не рахую день прожитим, якщо не кохав жінку, не вбив ворога і не з’їв смачний обід… а днів я прожив більше, ніж є зірок на небі. Я роблю з убивства ворога вишукану красу, і безліч ярмаркових стрибунів та вогнетанцівниць плачуть перед богами, щоб ті дарували їм половину моєї швидкості та чверть моєї спритності. Я переказав би вам імена усіх воїнів, убитих моєю рукою, та не встиг би ще скінчити, як ваші дракони вже б виросли більші за палаци, мури Юнкаю розсипалися б жовтим пилом, а зима прийшла б, пішла і знову прийшла.
Дані засміялася. Непереборне нахабство Дааріо Нахаріса їй подобалося.
— Оголіть клинка і присягніться мені на ньому в вірній службі.
Арах Дааріо вилетів з піхов за один миг ока. Покору новій володарці він виявив так само зухвало, як робив усе на світі; зброя широкою блискучою дугою прилетіла до ніг Дані, а слідом до них схилилося і його обличчя.
— Мій клинок належить вам. Моє життя належить вам. Моя любов належить вам. Моя кров, моє тіло, мої пісні — усе тепер належить вам. Я житиму і помру з вашої волі, красна королево.
— Наказую вам жити, — мовила вона, — і цієї ночі битися за мене.
— Нерозумно, моя королево. — Пан Джораг кинув на Дааріо холодний і суворий погляд. — Затримайте цього жевжика тут під вартою, доки битва не скінчиться перемогою.
Дані хвилинку подумала і заперечливо хитнула головою.
— Якщо він віддасть нам «Буревісників», напад буде раптовішим.
— Якщо він зрадить, усякій раптовості кінець.
Дані знову подивилася на сердюка згори униз, а той відповів такою посмішкою, що вона зашарілася і відвернула очі.
— Не зрадить.
— Відкіля ви знаєте?
Дані вказала на зчорнілу голову, з якої дракони потроху відривали скривавлені клапті.
— Осьде лежить непоганий доказ щирості його намірів. Дааріо Нахарісе! Приготуйте «Буревісників» до удару по юнкайцях ззаду тієї миті, коли я нападу спереду. Чи можете ви безпечно дістатися вашого табору?
— Якщо мене зупинять, скажу, що ходив на розвідку, але нічого не бачив.
Тирошієць підвівся на ноги, вклонився і хутко зник. Але пан Джораг Мормонт затримався.
— Ваша милосте, — мовив він руба, — це помилка. Ми нічого не знаємо про цю людину…
— Ми знаємо, що він неабиякий вояк.
— Балакун він неабиякий, цього я не заперечую.
— Він привів нам Буревісників. — «А ще має блакитні очі.»
— П’ять сотень сердюків непевної вірності!
— У такі часи, як зараз, певної вірності не буває, — нагадала Дані. «Мене мусять зрадити ще двічі: один раз за золото, другий — за любов.»
— Даянерис, я утричі від вас старший, — наполягав пан Джораг. — Я на власні очі бачив, які брехливі бувають люди. Дуже небагато з них варті довіри, і Дааріо Нахаріс — точно не з таких. Навіть борода в нього якась облудна!
Дані відчула напад гніву.
— А ваша борода, виходить, чесна і шляхетна? Отака ваша порада? Виходить, ви — єдиний чоловік, якому я можу довіряти?
Він застиг у напрузі.
— Цього я не казав.
— Ви кажете це мені мало не щодня! П’ят Прей — брехун, Цзаро — змовник, Бельвас — розбишака, Арстан — горлоріз… невже ви гадаєте, що я досі те саме незаймане ані тілом, ані головою дівчисько, яке не вміє чути слова, сховані за словами?
— Ваша милосте…
Але вона вже визвірилася на всю силу своєї драконової люті.
— Ви були мені кращим другом, ніж решта людей, і далеко кращим братом, ніж Візерис! Ви — перший Королевогвардієць, воєвода мого війська, найважливіший радник, справжня моя правиця! Я шаную вас, поважаю вас, ціную ваші слова — та я не палаю до вас бажанням, Джорагу Мормонте! Я втомилася від ваших намагань відгородити від мене решту чоловіків у світі, щоб я мусила покладатися лише на вас! Цього не буде, і ви в такий спосіб не заслужите мого кохання навіть на хвилину!
Коли Дані починала свою промову, Мормонт зачервонівся, та коли скінчила, знову зблід і стояв нерухомо, наче камінь.
— Як накаже моя королева, — з холодною чемністю вимовив він.
Але в Дані вже палав жар, якого вистачило б на двох.
— Саме так! — відповіла вона. — Саме так наказує вам ваша королева. Ходіть огляньте Неблазних, пане лицарю. Вам іще належить стати до битви і перемогти у ній.
Коли Мормонт зник, Дані кинулася на подушки коло драконів. Вона не хотіла так суворо гримати на пана Джорага, та його вічні підозри нарешті збудили у ній власного дракона.
«Байдуже, він мені пробачить» — казала Дані собі. — «Я — його королева.» Раптом вона упіймала себе на думці, чи не мав Мормонт рацію щодо Дааріо. І відчула глибоку самотність. Міррі Маз Дуур обіцяла, що Дані більше ніколи не виносить живу дитину. «Дім Таргарієн скінчиться на мені.» На неї напала журба.
—