П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Повітря виблискувало у післяполудневому світлі.

— Красиво. Я міг би простояти тут вічність. У мене майже таке відчуття, ніби я вдома.

Деякий час вони стояли рука об руку, насолоджуючись краєвидом.

— Річард, я давно хотіла тобі сказати, що останні два тижні, що ми зустрічаємося з народом… я дійсно тобою пишалася. Гордилася тим, як ти показував людям шлях у майбутнє. Що б не сталося, я хочу, щоб ти це знав. Що я пишаюся тим, як ти впорався з цим завданням.

— Ти говориш так, ніби сумніваєшся в нашій перемозі, — Спохмурнів Річард.

— Це не важливо, — знизала вона плечима. — Що буде, то буде. Люди далеко не завжди чинять правильно. Іноді вони не здатні розпізнати зла. А іноді вибирають зло тому, що воно їх влаштовує або від страху. Чи тому, що сподіваються знайти в цьому якусь вигоду для себе. Головне те, що ми зробили все можливе і показали людям правду. Ти ставиш вище всього їх благополуччя, їх безпеку, отже якщо ми переможемо, то переможемо чесно. Ти дав їм шанс перевірити самих себе на міцність.

— Ми переможемо. — Річард дивився на тихі води. — Люди врешті побачать правду.

— Сподіваюся.

Він обійняв Келен і поцілував у лоб. І з насолодою зітхнув, насолоджуючись гірським озером і тишею.

— Там, де я виріс, далеко на заході, в горах є місця, де навряд чи хто побував, крім мене. Де вода падає зі скель високо над головою, куди вище, ніж тут, і грає веселка. І поплававши в прозорій воді, можна влаштуватися на камінчику за стіною водоспаду і дивитися на світ крізь падаючу воду. Я часто мріяв відвести тебе туди.

Келен намотала на палець пасмо волосся.

— Колись ми з тобою обов'язково туди поїдемо, Річард.

.

Вони стояли, притулившись один до одного, і дивилися на водоспад. Річарду не хотілося порушувати зачарування моменту і говорити про справи насущні, але все-таки довелося.

— Так чому ж це місце називається Гаряча Піч? Келен підвела голову.

— Там, в стіні під водопадом, є печера, в якій дуже тепло. Навіть гаряче іноді, як мені казали.

— Цікаво, чому Йозеф Андер згадав це місце?

— Може, навіть Йозеф Андер цінував красиві місця, — Келен поклала руку йому на плече.

— Можливо, — пробурмотів Річард, оглядаючи місце і намагаючись зміркувати, з Чого б це раптом стародавнього чарівника тут щось зацікавило. Річард сильно сумнівався, що Йозеф Андер страждав надлишком сентиментальності або володів справжнім почуттям прекрасного: цей тип міркував про красу природи лише в світлі побудови упорядкованого суспільства.

Річард відмітив, що всі схили гір довкола них особливого сіро-зеленого кольору, крім тієї скелі на іншій стороні озера, з якої стікав водоспад. Та була темнішою. Ненабагато, але цілком очевидно. У ній було більше сірого, ніж зеленого, можливо, тому що там в граніті малися чорні вкраплення, хоча звідси важко було сказати.

Річард вказав на стіну, з якої падав водоспад, утворюючи величну дугу.

— Подивися на цю скелю і скажи, що ти про неї думаєш. Келен в сяючій на сонці білій сукні Матері-сповідниці здавалася втіленим добрим духом. Вона закліпала, дивлячись на Річарда.

— Тобто? Скеля як скеля.

— Знаю, але придивись до неї. І скажи, що тебе в ній дивує.

Келен подивилася на скелю, потім знову на нього.

— Здоровенна скеля.

— Та досить тобі, давай серйозно!

Келен, зітхнувши, взялася вивчати скелю. Потім подивилася на навколишні гори, особливо на найближчу, трохи зліва, ту, що гордо виступала з води.

— Ну, — нарешті вимовила Келен, — вона темніша, ніж навколишні гори.

— Відмінно. А що ще?

Келен повивчати скелю трохи довше.

— Досить незвичний колір. Я вже такий бачила. — Вона здригнулася і подивилася Річарду прямо в очі. — Доміні Діртх!

— От і я про те ж подумав, — посміхнувся Річард. — Доміні Діртх точно такого ж відтінку, як ця скеля, а скеля — зовсім не така, як всі інші навколишні гори.

Келен недовірливо глянула на нього.

— Чи не хочеш ти сказати, що Доміні Діртх вирізані з цієї ось скелі — тут, нагорі, — а потім волоком доставлені туди, де зараз стоять?

— Цілком можливо, — знизав плечима Річард, — хоча я погано розумію, як можна перетягнути такі каменюки на таку відстань. Я вивчив Доміні Діртх. Вони здаються вирізаними з цільного каменю. Їх не збирали зі шматочків. У всякому випадку, той, який ми бачили.

— Тоді… як?

— Йозеф Андер — чарівник. А чарівники тих часів уміли таке, що вражає навіть Зедда. Можливо, Йозеф просто використав цю скелю як стартовий майданчик.

— Що ти маєш на увазі? Яким чином?

— Поняття не маю. Я розбираюся в магії куди менше тебе, так що, може, ти мені скажеш? Але що, якщо він просто-напросто взяв звідси по маленькому камінчику на кожен Доміні Діртх, а потім, коли прийшов туди, де вони стоять зараз, просто збільшив камінчики в розмірах?

— Збільшив в розмірах?

— Не знаю, — безпорадно розвів руками Річард. — За допомогою магії збільшив або навіть використовував структуру зерна в камені як свого роду направляючу і відтворив її з допомогою магії Приросту у вигляді Доміні Діртх.

— Я було подумала, що ти несеш повну нісенітницю, — зауважила Келен. — Але, наскільки я розбираюся в магії, в твоїх словах є резон.

Річард зрадів.

— Думаю, треба мені сплавати до печери і подивитися, що там є.

— Нічого, наскільки мені відомо. Просто гаряча печера. І не дуже глибока