Примари Пустомитського болота - Василь Тибель

- Я попрошу, шофера зачекати, а ви сходіть у вагончик перевдягніться.

 Чернець попрямував до автобуса, а громили гайнули в роздягалку. Перебравши покинутий будівельниками спецодяг, Адмірал вибрав собі  по розміру. Із Зубом було трохи складніше – на нього нічого не налазило.

- Тобі й так добре, - урешті, констатував Адмірал, коли здоровань насилу вліз у тісні штани і, порившись в кишенях залишених робітниками курток, вийшов на вулицю до автобуса.

- Дивись, Петре, а це, ніби, новенькі! Я їх не бачив раніше на будівництві. І роба на одному, схожа на твою, - звернувся один із робітників до свого товариша, побачивши перевдягнених  харцизяк, що боязко заходили до автобуса.

- Може й новенькі. Тут на будові стільки за день народу проходить. Ми повинні до свята Покрови реставрувати цей монастир, тому й залучаємо всіх. Поїхали! – скомандував бригадир будівельників.  Автобус випустив хмару диму й, підскакуючи на вибоїнах, повіз бригаду реставраторів до міста, а з ними й наших мисливців за скарбами.

Розділ 12. Гангстери із Лопухівки

 Гнідий жеребець стояв запряжений біля порогу будинку й нетерпляче гріб копитом суху землю. Васильків батько вантажив на віз мішки з молодою картоплею й ранньою капустою - весь цей крам готувався на ярмарок. Збиралися вдосвіта, щоб завчасно вспіти до райцентру. Василько зголосився допомогти батьку за умови, що той візьме із собою й Миколку.

- Згода! Тільки, хай той шалапут своїх попередить, а то знову в розшук подадуть.

 Хлопці вже давно все погодили й поки батько лаштував поклажу на віз, гайнули до своєї сховки.

- Давай долари обміняємо й купимо собі мобілку, -  запропонував Миколка.

- Дуже мудро, і кому ж ми будемо телефонувати, коли одну на двох?  Я от бачив, у Березівці,  на ярмарку, в кіоску «тягову » пневматичну рушницю й справжній військовий бінокль.

- Гвинтівка, це клас! – погодився Миколка.

 Друзі дістали заховані в дуплі гроші й швиденько повернулися назад. Вдома  усе вже було готове  на ярмарок і Васильків батько нетерпляче поправляв шлею на гриві у коня.

- Де вас знову носить? Через вас, шибеники, не вспіємо завчасу й знову у хвості ярмарку стирчатимемо. Доведеться, мабуть, до тебе, Васильку, застосувати метод Миколиного батька.

 Миколка густо почервонів, а Василько, не звернувши на батькові слова й найменшої уваги,  із розгону гепнувся на нав’юченого воза. Фіра, поскрипуючи колесами вирушила до міста. До райцентру було кілометрів п’ятнадцять. Коник рівно поцокував кованими копитами по бруківці, а хлопці мружилися на возі від променів ранкового сонця й лише інколи перешіптувалися.

- Тату, - перервав мовчанку Василько, - скажіть, американські долари в нас вільно ходять на базарі?

- Вільно, то вони ходять, грець би їх забрав; та в декого їх стільки, що він уже не ходить, а прямо по людських прилавках їздить, а дехто продає морквину й першу ягідку, навіть сам не скуштувавши, щоб хоч якось прожити й тих доларів  в очі не бачив.

- Я питаю, чи можна за долари в нас щось купити?

- Та, міняйли там на кожному кроці. Я б тих спекулянтів усіх до буцегарні засадив і хай там один з одним міняються. А чого це вас американські гроші цікавлять, що скарб знайшли, чи банк пограбувати захотіли? Скажіть де той банк, то й я вам підсоблю. От лобуряки, гангстери  із Лопухівки. Ги-ги-ги! – Васильків батько любив покепкувати із хлопців, тому не проминав жодної можливості, щоб вщипнути дошкульним слівцем. Він весело підморгнув друзям, піднявся на сидінні й прикрикнув на гнідого:

- Но, зараза лінива! Так і до обіду не доїдемо, а там усі банки позакривають і грабувати буде нікого.

  Хлопці піддалися веселому настрою й вся подальша дорога не видавалася їм такою нудною. Коник біг підтюпцем і так за веселими розмовами вони й не зогледілися, як в’їхали в місто. Ярмарок зустрів прибулих шумом і лементом. Кругом стояли палатки, вози, прилавки, дехто розмістив крам, прямо, на землі. Усі торгувалися, сперечалися, зазивали, вихваляли свій товар, у кожного продавця - він був найкращий.

 Васильків батько прилаштувався в ряд і хлопці почали жваво розважувати картоплю. Капусту брали гірше, та вже до полудня віз був, майже, порожній.

- Тату, ми з Миколкою тут трохи походимо, мо’, що купимо.

- Ідіть, ви славно попрацювали! Та ненадовго, а я ще моркву, що залишилася, продаватиму.

 Хлопці зіскочили із воза, минули ряди сільських торгівців і перейшовши на другий бік вулиці, опинилися серед торгових палаток. Тут серед різного китайського і турецького краму, яким були забиті всі ті торгові місця, друзі відшукали ларьок із мисливським спорядженням. Смуглий, певне не тутешній торговець, підозріло косував на підлітків, що завернули в його лавку.

- Хлопці, а гроші у вас єсть? – намагався говорити українською продавець, заступаючи їм шлях до крамниці.

- Так, є! Покажіть нам морський бінокль! – Василько вдавав із себе справжнього багатія, він схрестив на грудях руки, вперся ліктем в стіну й виплюнув на підлогу жуйку, яку тільки-но купив і навіть як слід не розсмакував.

- Ето дуже дорогой, може, краще отого посмотрі.

- Ні, ми хотіли б, отой і пневматичну рушницю, - додав Миколка, показуючи рукою на вподобаний товар.

- О, хлопци, ви такий богатий? Покажи денги! – роздратовано витріщився торгаш.

 Василько порився в кишенях і дістав пригоршню зім’ятих стодоларових купюр.

- Ось дивіться!

 Азіат, остовпіло витріщився на гроші, щоб не сісти, він обіперся на прилавок. Гроші були справжні. Він простягнув хлопцям рушницю, а сам заходився розгладжувати пом’яті купюри. У кутку на доларах, біля самого американського президента, була якась мітка – синім фломастером намальований трикутник із колом посередині. Чорнявий продавець розгорнув ще декілька банкнот, на кожній із них був такий же знак.

- Чекайте хлопци, може долар фальшивий. Я швідко провірю, - Він шугнув у бокові двері.

 Миколка, тим часом, приклав приклад гвинтівки до плеча й зображав із себе мисливця. А Василько вертів у руках тяжкого морського бінокля. Він повернув його і заглянув у збільшувані скельця.

- Ой, Миколко, як ти далеко, ніби в тунелі на кінці міста.

 Миколка дістав із кишені набій, який зекономив ще з минулого ярмарку, коли ходив до  тиру, й зарядив гвинтівку.

- З такою зброєю можна й на зайця ходити. Товстий із Мишком із заздрощів луснуть.  - Він  прицілився в невидиму здобич.

В цей