Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— Не розкажу. Тайвин зневажав сміх. Надто багато людей сміялися при ньому з вашого діда. — Тітка спохмурніла. — Кажу тобі напевне, оцей блазенський вертеп, який тут кличуть облогою, його б не розважив. Як ти збираєшся її скінчити, коли вже приїхав?

— Перемовитися з Чорностругом.

— Нічого не вийде.

— Я висуну щедрі умови.

— Умови вимагають довіри. А Фреї вбили гостей під своїм дахом. Що ж до тебе… не ображайся, любий, але ти таки зарізав одного круля, котрого присягнувся захищати.

— І вб’ю Чорноструга, якщо він не здасться.

Відповідь Хайме пролунала трохи різкіше, ніж він сподівався. Але не в тому він був гуморі, щоб слухати мовчки, як йому в обличчя знову докоряють Аерисом Таргарієном.

— Як саме? Язиком? — У голосі тітки почулася зневага. — Може, я лише стара ропуха, та все ж не маю кислого сиру між вух, дорогенький мій Хайме. І Чорноструг теж не має. Порожні погрози його не скорять.

— Що ж ви порадите?

Тітка знизала дебелими плечима.

— Емко хоче стяти Едмурові голову. Може, цього разу він має рацію. Пан Риман своєю шибеницею зробив з нас усіх посміховисько. Тепер ти мусиш показати панові Бріндену, що твої погрози не позбавлені зубів.

— Якщо стратити Едмура, пан Брінден налаштується рішучіше.

— Рішучості Брінденові Чорностругу і без того ніколи не бракувало. Гостер Таллі міг би тобі трохи розповісти. — Пані Генна прикінчила вино. — Ну, я тобі не казатиму, як вести війну. Не маю такого нахабства, зате знаю своє місце… на відміну від твоєї сестри. Чи правда, що Серсея спалила Червоний Дитинець?

— Лише Башту Правиці.

Тітка у розпачі закотила очі.

— Хай би краще дала Башті спокій, а натомість спалила свого Правицю! Гарис Звихт? Якщо хто колись і мав промовистий герб, то це він, зі своїм когутом. А ще ж Гиліс Росбі… о свята Седмице, я гадала, він відкашляв своє багато років тому. Добромир… твій батько свого часу кликав його діда «Гигикалом». Тайвин казав, що Добромир не годиться геть ні на що, крім гигикати з дотепів короля. Пригадую, його вельможність зрештою догигикався до вигнання. А ще Серсея посадовила у свою раду байстрюка, а в Королегвардію записала закіптюжений казанок. Завдяки їй Віра озброює своїх попихачів, а браавосці відкликають грошові позики по всьому Вестеросі. Нічого з цього б не сталося, якби вона мала досить кебети зробити одну просту річ: поставити твого дядька Правицею Короля.

— Пан Кеван відмовився прийняти уряд.

— Він так каже. Але не каже, чому. І ще багато чого не каже. Не хоче казати! — скривилася пані Генна. — Кеван завжди робив те, про що його просили. Не в його звичаї відмовлятися виконувати обов’язок. Тут щось негаразд, я носом чую.

— Дядько казав, що стомився.

«Він знає, — сказала Серсея, коли вони разом стояли над трупом батька. — Знає про нас.»

— Стомився? — Тітка закопилила губу. — Та мабуть. Кеван мав чим стомитися. Важко прожити цілісіньке життя у тіні Тайвина. Усім моїм братам було важко. Тайвин кидав на землю довгу чорну тінь, і кожному доводилося боротися бодай за клаптик сонця. Тигет прагнув стати сам собі господарем, але де йому було змагатися з твоїм батьком! Лише марнів з роками, плекаючи безсилу лють. Геріон замість лютувати жартував. Адже краще кпинити з гравців, ніж зіграти з ними і програти. Але Кеван рано побачив справжній стан речей і обрав собі місце обіч свого брата.

— А ви? — запитав Хайме.

— Дівчатам лізти у ту гру було зась. Я була маленькою принцесою свого татка… і Тайвиновою теж, доки його не розчарувала. Братик так і не навчився терпіти смак розчарувань. — Тітка рішуче зіп’ялася на ноги. — Ну, я вже сказала все, задля чого прийшла. Не забиратиму в тебе часу. Роби те, що зробив би Тайвин.

— Ви любили його? — зненацька для себе спитав Хайме.

Тітка подивилася на нього здивованими очима.

— Мені було сім років, коли Вальдер Фрей переконав пана батька віддати мою руку Емкові. Другому синові — навіть не княжому спадкоємцеві. Батько самі були третім сином, а молодші діти завжди так прагнуть схвалення. Фрей відчув у ньому слабкість, і батечко погодилися без іншої причини, крім потішити прохача. Про моє заручення оголосили на бенкеті, де сиділа половина панства заходу. Елина Тарбек зареготала, а Черлений Лев вийшов з палати розгніваний. Решта сиділа, запхавши язики під себе. Проти шлюбу насмілився висловитися лише Тайвин. Хлопчик десяти років! Батько обернулися до нього білі, наче кобиляче молоко, а Вальдер Фрей затремтів.

Тітка Генна посміхнулася.

— Хіба я могла його після того не любити? Не те щоб я схвалювала усе ним зроблене… чи втішалася товариством людини, якою він згодом став… але кожна маленька дівчинка має потребу в великому сильному браті-захисникові. А Тайвин був великим, навіть коли був малим.

Пані Генна зітхнула.

— Хто ж захистить нас зараз?

Хайме поцілував тітку в щоку.

— Батько залишив по собі сина.

— Еге ж, залишив. Цього я і боюся найбільше.

Її слова видалися йому дивними.

— Чого б вам боятися?

— Хайме, — відповіла тітка, смикнувши його за вухо, — любчику, я знала тебе, відколи ти смоктав груди Джоани. Ти посміхаєшся, як Геріон, і б’єшся, як Тиг, і від Кевана в тобі теж трохи є, інакше б ти не вдяг це корзно… але сином Тайвина є Тиріон, не ти. Я колись сказала це твоєму батькові просто в обличчя, і він не розмовляв зі мною наступні півроку. Чоловіки — великі самозакохані телепні. Навіть ті, що з’являються на світ раз на тисячу років.

Китичка з перетічок

Вона прокинулася вдосвіта, у маленькій кімнатці під кроквами, яку поділяла з доньками Бруско.

Китичка завжди прокидалася першою. Під ковдрами поруч із Талеєю та Бреєю було тепло і затишно; чувся лише тихий подих обох дівчат. Коли вона поворушилася, сіла і почала намацувати капці, Брея спросоня пробурмотіла щось невдоволене і перекотилася на інший бік.

Від холоду сірого каміння шкірою Китички побігли сироти. Вона заходилася хутко вдягатися у темряві, щоб не задубіти, а коли натягала сорочку через голову, Талея розплющила очі й покликала:

— Кицю, будь ласкавенька, принеси мені одяг!

Статуру дівчинка мала кощаву — самі кістки, шкіра