Бенкет круків - Джордж Мартін

— Що ти сказав?

— Тут король — я. Це я вирішую, кому вирвати язика, а не ти. Я тобі не дозволю скривдити Марджері. Не дозволю. Я забороняю.

Серсі, вхопивши його за вухо і не зважаючи на його вищання, потягнула його до дверей, де стояв на варті сер Борос Блаунт.

— Пане Боросе, його світлість забувається. Будь ласка, заберіть його в спальню й приведіть нагору Пейта. Цього разу нехай Томен сам відшмагає хлопчика. І не зупиняється, поки в того на щоках кров не виступить. А якщо його світлість відмовиться чи бодай словом заперечить, викличте Кайберна і накажіть йому вирвати Пейту язика, щоб його світлість добре затямив, чого коштує зухвальство.

— Як накажете,— засопів сер Борос, ніяково поглядаючи на короля.— Ваша світлосте, будь ласка, ходімо.

Коли на Червону фортецю опустилася ніч, Джоселін запалила у спальні королеви коминок, а Доркас — свічки біля ліжка. Серсі відчинила вікно, щоб впустити повітря, й виявила, що хмари знов затягнули небо, поховавши всі зірки.

— Яка сьогодні темна ніч, ваша світлосте,— пробурмотіла Доркас.

«Так,— подумала Серсі,— однак не така темна, як у Дівосклепі, чи на Драконстоні, де лежить попечений і закривавлений Лорас Тайрел, чи в чорних камерах під замком». Королева гадки не мала, чому це спало їй на думку. Вона ж вирішила викинути Фалізу з голови. «Двобій! Не треба було заміж виходити за такого бовдура». Зі Стоукворту прийшла звістки, що леді Танда померла від запалення у грудях, яке стало результатом зламаного стегна. Лоліс Льоха проголошена леді Стоукворт, а лордом — сер Брон. «Танда померла, а Гайлз помирає. Добре, що лишається Сновида, бо при дворі вже зовсім блазнів не зосталося». Посміхнувшись, королева відкинула голову на подушку. «Коли я її в щічку поцілувала, відчула солоний смак її сліз».

Але наснився їй той давній сон про трьох дівчат у брунатних плащах і про зобасту стару в наметі, де відгонило смертю.

Гостроверхий намет старої стояв темний. Серсі не хотіла заходити — так само як не хотіла й тоді, в десять років, але ж на неї дивилися інші дівчата, й вона не могла просто розвернутися й піти геть. У сні вони були втрьох, так само як і наяву. Гладка Джейн Фарман трималася, як завжди, позаду. Дивина, що вона взагалі на це погодилася. Мелара Гезерспун була сміливіша, старша й симпатичніша — ну, якщо ластовиння можна вважати симпатичним. Усі троє потихеньку висковзнули з ліжок і, горнучись у домоткані плащі й низько натягнувши каптури, перетнули турнірне поле в пошуках чаклунки. Мела чула, як служниці між собою шепотілися, буцімто чаклунка може чоловіка проклясти, а може приворожити, вміє викликати духів і передбачати майбутнє.

Тоді, наяву, дівчата захекано хихикали, дорогою перешіптувалися, збуджені були не менше, ніж налякані. Уві сні все було інакше. Уві сні у шатрах миготіли тіні, а лицарі та слуги, що траплялися дорогою, були немов з туману зіткані. Дівчата довгий час блукали, поки знайшли намет старої ворожки. На той час уже почали гаснути смолоскипи. Серсі дивилася, як туляться одна до одної подруги, перешіптуючись. Повертайтеся,— намагалася сказати їм Серсі,— йдіть геть, нема вам тут чого робити. Та хоча губи її ворушилися, з них не зривалося ні слова.

Першою зайшла, відкинувши запинало, донька лорда Тайвіна, одразу за нею — Мелара. Джейн Фарман увійшла остання і постаралася сховатися за подруг, як робила зазвичай.

Намет повнився різними запахами. Кориця і мускатний горіх. Перець — червоний, білий, чорний. Мигдалеве молоко й цибуля. Гвоздика, цитронелла, дорогоцінний шафран — і ще дивніші прянощі, зовсім рідкісні. Світло давала тільки залізна жаровня у формі голови василіска — слабке зеленкувате сяйво, у якому стінки намету здавалися холодними, мертвими, зотлілими. А наяву було так само? Серсі вже й не пам'ятала.

Уві сні ворожка вже спала — як і тоді, наяву. Облиште її,— кортіло крикнути королеві,— малі дурепи, ніколи не будіть чаклунку. Але, без'язика, могла тільки спостерігати, як одна з дівчат скинула плаща, буцнула ногою відьмине ліжко й мовила: «Прокидайтеся, ми хочемо дізнатися своє майбутнє».

Щойно Магі Ропуха розплющила очі, як Джейн Фарман, перелякано пискнувши, втекла з намету, сторчголов пірнувши в ніч. Товста, дурна й боязка маленька Джейн, бліда й одутла, лякалася кожної тіні. Але якраз вона вчинила мудро. Джейн і досі живе на Білому острові. Одружилася з якимсь прапороносцем свого лорда-брата й наплодила дюжину діток.

Очі в старої були жовті й каправі. У Ланіспорту переказували, що чоловік її привіз зі сходу, з цілою скринею прянощів, молоду та вродливу, однак вік і зло полишили на ній свій слід. Була вона приземкувата, вся в бородавках, з ластатою зеленкуватою шкірою на щоках і підборідді. Зуби давно повипадали, а цицьки звисали до колін. Зблизька від неї відгонило хворістю, а коли вона заговорювала, чути було дивний і насичений бридкий віддих. «Забирайтеся»,— хрипко прошепотіла вона до дівчат.

«Поворожіть нам»,— попросила юна Серсі.

«Забирайтеся»,— знову прокракала стара.

«Ми чули, ви здатні зазирнути в завтрашній день,— мовила Мелара.— Ми просто хотіли дізнатися, за кого вийдемо заміж».

«Забирайтеся»,— втретє прокракала Магі.

Слухайтеся її,— хотіла крикнути Серсі — якби мала язика,— ще маєте час утекти. Тікайте, малі дурепи!

Дівчина з золотими кучерями вперла руки в боки. «Поворожіть нам, бо я поскаржуся своєму лорду-батькові — й вас відшмагають за непослух».

«Будь ласка,— попросила Мелара.— Поворожіть нам на майбутнє — і ми собі підемо».

«Є тут дехто, в кого нема майбутнього,— пробурмотіла Магі своїм низьким жахливим голосом. Натягнувши на плечі халат, вона жестом підкликала дівчат.— Ходіть сюди, якщо не хочете йти геть. Дурепи. Ходіть, ну ж бо. Маю скуштувати вашої крові».

Мелара зблідла, а от Серсі й не думала. Левиця не боїться ропухи, хай яка та буде стара й потворна. Та краще б вона послухалася, краще б вона послухалася, краще б тікала світ за очі. Натомість вона взяла в Магі кинджал і провела хвилястим залізним лезом по пучці великого пальця. Так само провела й Меларі.

У темному зеленому наметі кров здалася не червоною, а чорною. Від її вигляду в Магі затрусився беззубий рот. «Сюди,— прошепотіла вона,— давайте її сюди». Щойно Серсі простягнула руку, чаклунка відсмоктала кров яснами м'якими, як у новонародженого. Королева й досі не могла забути, який дивний і холодний був у неї рот.

«Можете поставити три запитання,— сказала стара, напившись крові.— Відповіді вам не сподобаються. Питайте або забирайтеся».

Ідіть,—