Устина - азовська відьма - Таня Мальована

— Ти ні про що не хочеш поговорити? — стурбовано запитала вона.

—Чи може хочеш про щось спитати?

Спочатку я похитала головою, немає чого й питати. А потім замислитися, а чому б і ні. В мене є питання, які мене турбують і одне із них сидить в мене на руках навостривши вушка.

Я кивнула Стефі й поглядом показала на Роха.

—Я тебе зрозуміла, — вчителька підвелася і доволі легко підхопила кролика під передні лапки. Мій здивований фамільяр почав пручатися і щось образливо шипів і скреготав зубами. Вчителька схилила голову до великого чорного вуха і щось прошепотіла. Мені здавалося це безглуздим, цей велетень не зупиниться доки не виговорить все. Але трапилось диво кролик слухняно за тих і чемно вийшов за двері, коли його відпустили. Стефа задоволено повернулася.

—Ось тепер нам ніхто не буде заважати, так дядько Осі? — лукаво запитала вона в порожнечу кімнати.

Стіни здалося тяжко зітхнули і вирівнялися, на столі з'явилося два горнятка з чаєм, булочки з родзинками, ще декілька пляшок води і велетенський чайник.

— Дякую, —промовила вчителька і прошепотіла закляття від прослуховування і підглядання.

—З таким натовпом, що тут оселився потрібно зайвий раз потурбуватися про приватність. А то й погомоніти спокійно не дадуть, — і вона підморгнула мені, потягнувшись по свою чашка.

А я знов бачила чужу мені магію.

Стефа обережно робила перший ковток і сумлінно чекала доки я зберігся з думками і наважусь щось запитати.

Йшли хвилини, а я все крутила свою чашка й не знала з чого почати, а за вікно вже потроху розвиднювався світанок.

А я все дивилася на візерунок прокляття на руках і на чай у горнятку, як він ставав прохолодніше й прохолодніше.

—Чому я бачу чужу магію? Чому я можу говорити з Рохом? Чому саме зараз? —видала я все одним швидким реченням, неначе лякаючись, що передумаю зовсім говорити.

— Ти вже чуєш Роха? — Стефа від здивування навіть пролила трохи чаю та й одразу висушила плямку.

—Це занадто швидко... — прошепотіла вона собі, але я почула.

— Що швидко? —допитливо запитала я.

—Ох дитино, навколо тебе все швидко відбувається. Твоя магія вже втомилася в заточенні. Ти ж пам'ятаєш, що ми її трішки приборкали.

—Це оця каблучка, що я ношу.

— Так це вона, працює як запобіжник від вибухів магії і з кожним днем до твого повноліття, він стає все слабкішим, тому твої сили й просяться на волю.

—Зрозуміло, а я можу його зняти зараз? —роздивляючись каблучку запитала я.

— Не можна, чари ще діють. Твою магію заспокоює, як ніяк, а без нього до повноліття у тебе може зірвати дах на будьякій сильній емоції, —Стефа подивилася на мене , проговорюючи поглядом "навіть не думай".

—Зрозуміла каблучку не чіпати.

—От і молодець, — схвально сказала вчителька.

—Бачиш магію інших то сила твоя шукає так вихід. Сама знаєш ми чи бачимо залишки візерунків, чи відчуваємо. Хто як, може минутися, а може лишитися. Турбуватися точно не варто, — пояснила Стефа й зробила ковток з чашки перед тим, як продовжити. — А то що ти чуєш кролика, то дуже не очікувано. Навіть не знаю чи добре це.

Вона завмерла на декілька хвилин дивлячись у вікно на світанок, потім радісно відповіла:

— Ти знаєш, а це таки добре. У тебе є підтримка і охорона, Рох не простий фамільяр, але щось він заважкий став. Я гадала що буде карликовий кролик, а тут товстунчик ще той. Тільки не кажи йому, — й вона таємниче посміхнулася.

— Не скажу, бо ще образитися може. Я йому колись натякала, що він занадто полюбляє смаколики, а дзуськи як їв так і їсть. А ще пуханців дражнить.

Стефа засміялася її сміх веселими дзвіночками пролунав по кімнаті, я не змогла втриматися й підхопила її радість. У кімнаті звучали веселощі, якось ми з важливих тем перейшли на дівочі, іноді потрібно й просто погомоніти, про щось не серйозне. Тому що до теми як врятувати світ прийдеться повернутися вже, як зійде сонце. Тому ми й розмовляли й розмовляли, навіть не здогадуючись, що кайдани вже розчинилися і лиха постать пішла в світ.