Устина - азовська відьма - Таня Мальована

Страх охопив мене, я відчувала, що мої сили по трохи витягають, колір магії стає блідіше. Крик відчаю зірвався до неба, мені здавалося, що все це кінець.

Темрява звідусіль вибухнула сміхом, а сміх той та такий чорний та болючий, кожний звук, що лунав впивався глибше списами в серце, потроху вбиваючи все живе.

Настирливий писк наче електричний струм пробився в моїй голові. Я схопилася за нього неначе за рятівне коло, з останніх сил почала думати про цей маленький звук. Мені здавалося, що я чую голоси, але не можу їх пізнати, потягнулася до них наче квітка до сонця. Мить і я вже не бачу цих огидних очей, тільки крик люті все вщухав.

Рідне подвір’я, навколо мене стурбовані обличчя. Моє тіло відчуває холод від землі, тепло від долонь, що стискають мої плечі. Останнє, що я бачу це нажахані блакитні очі і переляканого Роха у Лізи на руках, потім настала темрява.