Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Ні!

Річард перестав їсти. Келен насупилася. Речел стиснула в кишені вогневу паличку.

— Речел, в чому справа? — Запитала Келен.

Джіллер говорив, щоб вона нікому не довіряла. Треба пам'ятати про це.

— Він для моєї бабусі. — Речел відчула, як по щоці покотилася сльоза.

— Ну гаразд, — сказав Річард, — раз для бабусі, не будемо його чіпати, правда, Келен?

— Звичайно! Вибач, Речел. Ми не знали. Звичайно, не чіпатимемо.

Речел вийняла руку з кишені і кивнула. Говорити заважала грудка в горлі.

— Речел, — запитав Річард, — а де живе твоя бабуся?

Речел застигла на місці. Ніякої бабусі у неї не було. Вона намагалася пригадати назви міст, які чула від радників королеви, і сказала перше, що спало на думку:

— В Хорнерз-Мілл.

Вона тут же зрозуміла, що зробила помилку. Річард і Келен злякано подивилися один на одного. Речел не розуміла, що відбувається.

— Речел, — сказав Річард, — ми обіцяємо не чіпати твій хліб.

— Іди, з'їси ще риби, — продовжила Келен. — Ти можеш покласти свій хліб, ми не візьмемо його.

Речел не ворухнулася. Їй хотілося поскоріше втекти, але вона знала, що дорослі бігають швидше і неодмінно схоплять її. Треба зробити так, як велів Джіллер: сховатися зі скринькою до зими, щоб людям не відрубували голів.

Річард взяв Сару, посадив її до себе на коліна, і зробив вигляд, ніби пригощає рибою.

— Сара зараз поїсть рибки. Якщо хочеш, йди сюди і з'їсиш з нами. Давай?

Речел подивилася на їхні обличчя, намагаючись зрозуміти, чи правду вони кажуть. Жінки з довгим волоссям часто брешуть. Але не схоже було, щоб брехав Річард. Речел підбігла до нього. Він посадив дівчинку до себе на коліна, а Сару — На коліна до неї, і вони взялися за рибу. Речел не дивилася на Келен. Вона боялася зробити щось не те, за що її вдарять. А ще Речел не хотіла, щоб її зігнали з колін Річарда. Тут було тепло й безпечно.

— Речел, — звернувся до неї Річард, — на жаль, ми не можемо відпустити тебе в Хорнерз-Мілл. Там зараз небезпечно.

— Ну добре, я піду кудись ще.

— Боюся, Речел, зараз скрізь небезпечно, — промовила Келен. — Ми візьмемо тебе з собою в безпечне місце.

— Куди?

Келен посміхнулася.

— Ми йдемо в Тамаранг, до королеви. — Речел перестала жувати і завмерла. — А тебе візьмемо з собою. Я впевнена, королева зможе подбати про тебе, якщо я її попрошу.

— Келен, — прошепотів Річард, — ти впевнена? А як же чарівник?

Келен кивнула і тихо відповіла:

— Спочатку ми відвідаємо королеву, а потім я розберуся з Джіллером.

Речел змусила себе проковтнути шматок, щоб перевести подих. Вона була права: жінкам з довгими волоссям довіряти не можна! А вона мало не полюбила Келен. Дівчинка готова була заплакати. Річард такий славний. Але чому він так добре ставиться до Келен, такої бридкої, що вона готова розібратися з Джіллером? Напевно, Річард її боїться, як вона боялася принцесу Віолетту. Дівчинці стало шкода Річарда. Може, розповісти йому про шкатулку і разом втекти від цієї Келен?

Але Джіллер говорив, що нікому не можна довіряти. Може, Річард занадто боїться Келен, і все розповість їй. Ні, треба бути сміливою, заради Джіллера, заради всіх цих нещасних людей. Треба втекти одній.

— Цим можна зайнятися вранці, — сказала Келен, — а зараз краще поспати, щоб вийти зі світанком.

Річард кивнув, обіймаючи дівчинку.

— Ти поспи, а я повартую першим.

Він взяв Речел на руки і віддав Келен. Речел прикусила язик, щоб не закричати. Келен міцно притиснула її до себе. А Речел дивилася на її ніж. Навіть у принцеси не було ножа. Вона жалібно подивилася на Річарда і простягнула до нього руки. Той посміхнувся і вручив їй Сару. Вона чекала від нього зовсім іншого. Речел притиснула до себе ляльку, намагаючись не заплакати.

Річард погладив її по волоссю.

— До ранку, Речел.

Він виліз із сосни, і Речел залишилася з Келен. Дівчинка міцно завмерла. Треба бути хороброю, не можна плакати. Але все ж вона заплакала.

Келен міцно обняла її і стала гладити по голові. Поки Келен заспокоювала Речел, та дивилася на чорний отвір між гілками з іншого боку сосни. Вона зауважила, що Келен якось дивно здригається, і з подивом зрозуміла, що та теж плаче. Речел вже було відчула довіру до неї… Але тут вона згадала, як принцеса Віолетта говорила, що карати болючіше, ніж терпіти покарання. Вона з жахом подумала, що ж повинна замишляти Келен, якщо це викликає у неї сльози? Навіть принцеса ніколи не плакала, коли когось карала. Речел заплакала ще гірше.

Келен відпустила її, щоб витерти сльози, але ноги у Речел були немов ватні, бігти вона не могла.

— Замерзла? — Прошепотіла Келен, і по голосу її відчувалося, що вона сама ще не заспокоїлася.

Речел боялася, що, як би вона не відповіла, її поб'ють. Вона просто кивнула і стала чекати, що буде далі. Але Келен дістала з мішка ковдру і закутала себе і Речел. Дівчинка подумала, що це для того, щоб їй важче було втекти.

— Лягай поруч, а я розповім тобі казку. Ми будемо зігрівати одна одну. Добре?

Речел лягла поруч з Келен, яка притулилася до неї і обняла її. Речел було добре, але вона знала, що це хитрість. Келен почала розповідати їй казку про рибалку, який перетворився на рибку. Речел захопилася і забула ненадовго про свої біди. Один раз вони навіть засміялися разом. Скінчивши казку. Келен поцілувала Речел в маківку і погладила по голові.

Речел подумала: «А що, якщо Келен не така погана?» Тому що якщо уявиш собі це, шкоди не буде. Як приємно, коли вона гладить Речел і наспівує пісеньку. Напевно,