Борва мечів - Джордж Мартін
«Мартелівське сонце, але десятьма роками молодше, ніж ми сподівалися» — подумав Тиріон, натягуючи повід, — «занадто міцне здоров’ям і аж надто люте до ворогів». Тепер він знав, чого йому чекати. «Скільки дорнійців потрібно, щоб почати війну?» — запитав він сам себе і сам собі відповів: — «Лише один». Але не мав іншого вибору, крім посміхнутися привітно до гостей:
— Вітаю шановне панство! Ми отримали звістку про ваше наближення. Його милість король Джофрі доручив мені виїхати вам назустріч від імені корони. Мій вельможний батько, Правиця Короля, також надсилають свої вітання.
Після цих слів Тиріон удав ввічливу розгубленість і запитав:
— Але хто з вас — великий князь Доран?
— Здоров’я змусило мого брата лишитися у Сонцесписі.
Княжий брат зняв шолома. З-під нього з’явилося різко окреслене, суворе обличчя з тонкими, вигнутими луком брівми над великими очима — чорними та блискучими, наче озера земляної олії. Лише кілька сріблястих пасем волосся плямували пишну чорну гриву, що відступала від лоба вдовиним клином — таким само гострим, як і ніс його володаря. «Ось де солоний дорнієць — не переплутаєш.»
— Замість себе великий князь Доран надсилає мене, щоб я сів у раді короля Джофрі з ласки та згоди його милості.
— Його милість матиме за честь слухати поради такого уславленого воїна, як князь Оберин Дорнійський, — чемно мовив Тиріон, про себе думаючи: «Ой, потече крівця у канавах». — Ласкаво прошу до столиці також і ваших шляхетних супутників.
— Дозвольте ж, ласкавий пане Ланістере, зазнайомити вас із ними. Ось лицар Дезієл Далт, дідич у Лимоннику. Князь Тремонд Гаргален. Князь Гармен Уллер і брат його, пан Ульвик. Пан Ріон Аліріон зі своїм тілесним сином, паном Даемоном Піщанцем, байстрюком з Божеласки. Князь Дагос Манівець, його брат пан Милош, його сини Морз та Дікон. Пан Арон Коргил. І хай ніхто не дорікне, що я забув про вельмишановних паній. Оце Мирія Джордейн, спадкоємиця Тору. Пані Лара Чорнощовба з дочкою Джинесою та сином Перосом.
Оберин Мартел майнув стрункою рукою в бік чорнокосої жінки, що доти лишалася позаду інших, поманив її ближче до себе.
— А ось Еларія Піщанець, моя кохана супутниця.
Тиріон ковтнув, щоб не застогнати. «Коханка, уроджена байстрючкою. Серсею хапко вхопить, якщо він захоче привести її на весілля.» Якщо сестра запхає гостю до якогось темного кутка нижче солі, то викличе гнів Червоного Гаспида. Але якщо посадовить разом із ним за високий стіл, то образяться усі інші вельможні жінки на помості. «Невже великий князь Доран справді мав намір першим розпочати чвару?»
Князь Оберин розвернув коня по колу і став обличчям до своїх дорнійців.
— Еларіє, пані та панове, вельможні князі та добрі лицарі! Бачите, як нас любить король Джофрі? Щоб ми не загубилися дорогою до двору, його милість прислав нам не кого іншого, а самого Біса — свого власного дядечка! Як же нам дякувати Бісовому небожеві?
Брон пирхнув сміхом, і Тиріон мусив удати, що його розважив жарт гостя.
— Та не самого ж, яснії панове! Така мала істота, як я, не впоралася б із таким великим дорученням.
Його власний супровід був уже поряд; настала черга знайомити з ним гостей.
— Матиму за честь назвати вам імена моїх супутників. Ось пан Флемент Бракс, спадкоємець Рогодолу. Князь Гиліс, господар у Росбі. Пан Аддам Марбранд, тисяцький міської варти Король-Берега. Джалабар Ксого, князь Долини Червоноцвіту. Пан Гарис Звихт, тесть мого дядечка Кевана. Пан Мерлон Кракегол. Пан Пилип Підбор і пан Брон, лицар Чорноводи — двоє звитяжців, уславлених битвою проти бунтівника Станіса Баратеона. І нарешті, мій власний зброєносець, юний Подрік з дому Пейн.
Вимовлені Тиріоном імена бриніли у повітрі бундючно та урочисто, і все ж їхні власники ані знаністю, ані родоводом не могли рівнятися з супроводом великого князя Оберина Мартела. Це чудово розуміли очільники обох загонів.
— Ласкавий пане Ланістере, — мовила пані Чорнощовба, — ми подолали довгу та брудну дорогу. Відпочити і освіжитися зараз було б дуже доречно. Чи не можемо ми продовжити шлях до міста?
— Негайно, мосьпані.
Тиріон розвернув голову коня і покликав пана Аддама Марбранда. Кінні золотокирейники, що складали найбільшу частину столичного почту, хутко розвернулися з наказу пана Аддама, і гості та господарі разом рушили до річки, видивляючись удалині Король-Берег.
«Оберин Німерос Мартел» — бурмотів Тиріон собі під ніс, рівняючи коня поруч із гостем. — «Червоний Гаспид Дорну. Якого дідька, чи радше сімох дідьків, я мушу з ним робити?» Власне, новоприбулого він знав лише за славою та чутками… але слава та була гучна, а чутки — моторошні. Маючи ледве шістнадцять років від народження, великий князь Оберин був застуканий у ліжку з коханкою старого князя Крицака — войовничого велетня, уславленого гарячим норовом та люттю в битвах. Призначили двобій, та з огляду на молодість і високий родовід юного князя він мав тривати лише до першої крові. Обидва бійці отримали поранення, правил честі було дотримано. Але князь Оберин скоро видужав, а рана князя Крицака запалилася, і він помер. Пішли плітки, що Оберин бився отруйним мечем, і відтоді друзі та вороги кликали його Червоним Гаспидом.
Утім, те сталося вже багато років тому. Юнак шістнадцяти років перетворився на чоловіка сорока с гаком, і плітки про нього стали гуляти значно чорніші. Князь подорожував Вільними Містами, вивчав мистецтво отрут, а якщо вірити чуткам, то і темніші ремесла. Вчився він і в Цитаделі, викував аж шість ланок маестерського ланцюга, потім знудився і кинув навчання. Винайнявся сердюком у Спірні Землі за вузьким морем, певний час воював разом з «Другими Синами», а тоді зібрав власний охочий полк. Турніри, битви, двобої, коні, неперевершена плотська хіть… казали, що він бере до ліжка і чоловіків, і жінок, а доньок-байстрючок наплодив по усьому Дорнові. Люди кликали їх «піщаними змійками». Щодо синів, то скільки Тиріонові було відомо, великий князь Оберин не мав жодного.
Зате він скалічив старшого сина Мейса Тирела, спадкоємця Вирію.
«Немає у Семицарстві гостя, менш бажаного на тирелівському весіллі» — подумав Тиріон. Надіслати князя Оберина до Король-Берега, коли у місті перебували сам князь Мейс
