Борва мечів - Джордж Мартін
— Ви мені пробачите, якщо я за ними не побиватимуся?
— Невже вам не шкода нашого недолугого, приреченого на смерть цапа? Ось бачите, а богам шкода… бо інакше навіщо б вони віддали вас просто нам до рук? — Болтон зжував іще шматочок м’яса. — Карголд менший та вбогіший, ніж Гаренгол, зате знаходиться далеко за тими межами, куди сягають левові кігті. До того ж Хап, одружений з Алисою Карстарк, стане справжнім князем. Якби йому вдалося злупити з вашого батечка трохи золота, він би, ясна річ, порадів, та усе одно віддав би вас князеві Рікарду. Бо той обіцяє дочку за дружину і безпечний прихисток далеко на півночі, а цього за саме лише золото князя Тайвина не купиш.
— Але щоб вас продати, спершу він мусить вас якось уберегти. А тим часом річковим краєм нишпорить безліч інших мисливців, до яких вам краще не потрапляти. Гловера і Толгарта розбито при Сутіндолі, та рештки їхнього війська досі блукають тут і там, тікаючи від Гори, який їх безжально винищує. Тисяча карстарківців риє землю на південь та схід від Водоплину — ці надіслані саме по вашу душу. Подекуди трапляються люди Даррі, позбавлені господаря та усякого закону, зграї чотириногих вовків, розбійники князя-блискавки. До речі, Дондаріон радо повісить і вас, і цапа на одному дереві.
Князь на Жахокромі зібрав трохи кривавого соку шматочком хліба.
— Єдине місце, де пан Варго міг сподіватися зберегти вас для себе — це Гаренгол. Але тут Хвацькі Компанійці значно поступаються числом моїм воякам і людям пана Аеніса Фрея. Безперечно, він боявся, що я можу повернути вас панові Едмуру до Водоплину… або й гірше — відіслати вас до вашого батька.
— Отже, скалічивши вас, він одночасно сподівався прибрати загрозу вашого меча, отримати похмуру запоруку, яку б міг відіслати вашому батькові, а ще — зменшити вашу цінність для мене. Бо він служить мені, як я служу королю Роббу. Тому його злочин є також і моїм — або видасться таким вашому батькові. Саме у цьому полягають мої… невеличкі труднощі.
Він витріщився на Хайме, не блимаючи світлими очима, вичікував, нерухомий і холодний.
«Тепер усе зрозуміло.»
— Отже, ви хочете, щоб я вам гріхи відпустив. Сказав батькові, що оцей пеньок — то не ваша вина. — Хайме засміявся уголос. — Та божечки, пане мій, лишень відішліть мене до Серсеї, а там я заспіваю такої солодкої пісні, що ви кращої ніколи й не чули! А співатиметься в ній про те, як шляхетно та ласкаво ви зі мною повелися.
Хайме розумів, що за будь-яку іншу відповідь його негайно повернуть цапові.
— Якби я мав руку, то ще й розписку б написав. Про те, що мене скалічив сердюк, привезений до Вестеросу моїм власним батечком, а порятував шляхетний князь Болтон.
— Не треба розписки. Довірюся вашому лицарському слову, шановний пане.
«Нечасто доводиться таке чути.»
— То чи скоро нам дозволять поїхати? І як ви гадаєте провезти мене безпечно повз усіх отих вовків, розбійників та карстарківців?
— Ви поїдете, коли Кайбурн визнає вас достатньо міцним для подорожі, з чисельним супроводом добірних людей на чолі з моїм сотником Вальтоном, якого ще кличуть Сталевим Шкарбаном. Вірність його мені теж сталева. Не маю сумніву, що Вальтон довезе вас до Король-Берега цілим і неушкодженим.
— За умови, пане князю, що дочки пані Кетлін також подолають свій шлях цілими і неушкодженими, — встрягло дівчисько у розмову. — Звісно, ваш сотник Вальтон у дорозі зайвим не буде, але за життя дівчат відповідаю я.
Князь на Жахокромі кинув на неї побіжний погляд.
— Дівчата — більше не ваш клопіт, ласкава панно. Санса Старк стала дружиною карлика, і розлучити їх тепер можуть самі лише боги.
— Дружиною?! — з відразою скрикнула Брієнна. — Біса? Та ж він присягнувся… перед усім двором, перед лицем богів та людей…
«Чиста, незіпсована душа.» Хайме, правду кажучи, вразився не менше за неї, але зумів краще приховати подив. «Санса Старк… оце так подаруночок Тиріонові.» Хайме згадав, скільки щастя мав його брат з тією донькою чиншовика… щоправда, лише два тижні.
— Про що присягався Біс, а про що він не присягався, наразі важить небагато, — мовив князь Болтон. — А найменше — для вас.
Дівчисько намагалося не показати, як їй боляче. Та мабуть, нарешті відчуло сталеві щелепи пастки, коли Руз Болтон майнув рукою до своєї варти і промовив:
— Пан Хайме поїде собі далі до Король-Берега. А вам, хай як сумно мені це казати, судилося інше. Нерозумно і нечемно з мого боку позбавляти шановного пана Варго обох пташок із його здобичі.
Ясновельможний князь на Жахокромі сягнув по ще одну копчену сливу.
— Тому я на вашому місці, ласкава панно, зараз менше думав би про Старків, а більше — про сафіри.
Тиріон V
Позаду нього з шерег золотокирейників нетерпляче заіржав кінь. На додачу Тиріонові почувся кашель князя Гиліса. Власне, Гиліса він з собою не запрошував — як і пана Аддама, Джалабара Ксого та решту двірського панства. Але його ясновельможний батько вважав, що Доран Мартел сприйме за образу, якщо на переправі через Чорноводу його супроводжуватиме один лише карлик.
«Джофрі мав би зустрічати дорнійців сам» — подумав Тиріон, сидячи у чеканні, — «та він би усе перепаскудив, годі й сумніватися». Останнім часом король полюбляв повторювати дурнуваті жарти про дорнійців, яких начіпляв од стражників Мейса Тирела. «Скільки дорнійців треба, щоб підкувати коня? Дев’ятеро. Один кує, восьмеро коня на руках тримають.» Чомусь Тиріонові здавалося, що Доран Мартел тих жартів не схвалить.
Одну за одною він побачив корогви над головами вершників, які довгою запиленою вервечкою виникали з живого зеленого лісу. Звідти, де він стояв, і аж до річки лишилися самі голі чорні дерева — наслідки учиненої ним битви. «Забагато корогов» — кисло подумав Тиріон, спостерігаючи, як летить навсібіч
