Острів Вірату - Таня Толчин
— Зейю взяти під варту! Замкніть її в покоях віддаленої вежі, перебуватиме там, доки я все остаточно не з’ясую! — звелів Рассел прислужникам, які стояли нерухомо біля дверей в очікуванні наказу. Так звана віддалена вежа була окремою спорудою, в якій зазвичай утримували підозрюваних у злочинах людей, а вже після оголошення вироку винуватця могли стратити, або кинути до в’язниці у підземеллі.
Зейя благально дивилася на тітку в очікуванні бодай якоїсь допомоги, але жінка показово відвернулася, виказуючи до племінниці відверту зневагу. Зрештою, прислужники мовчки вивели з покоїв бліду дівчину.
— Гаразд, йди, Лігідо. Займися своїми справами, — відсторонено буркнув Рассел. — Покличте до мене Гарвалона…
— Володарю! Дозвольте мені супроводити племінницю до віддаленої вежі! — благально мовила жінка.
— Дозволяю, йди. Чути більше про неї нічого не бажаю! Я й так надто милосердний! Людям заборонено користуватися такими артефактами, лише верховні мають на те право! Зрештою, я повинен був покарати Зейю негайно, але…
— Пробачте їй, мій Володарю, — стиснувши губи, Лігіда скрушно похитала головою. — Схоже, вона закохалася у вас до нестями, геть втратила розум… Юна й дурненька…
Лігіда доволі швидко наздогнала в коридорах замку свою племінницю, яку супроводжували прислужники.
— Володар дозволив мені супроводити Зейю! — крикнула до них управителька, її підпустили до дівчини.
— Дурепо! — шикнула тітка на вухо племінниці. — Як він знайшов той кристал? Ти ледь усе не зіпсувала… Якщо з’ясується правда, тебе відразу стратять! Звісно, я зумію втекти, а ти вже не врятуєшся…
+++
— Гарвалоне… — застигши посеред покоїв, Рассел невідривно й напружено дивився у вічі щойно прибулому чоловіку, наче намагався відчути його сутність. Здавалося, попри все, цьому підлеглому можна довіряти.
— Я до ваших послуг, Володарю, — стримано мовив Гарвалон, схиливши голову.
— Я тимчасово змушений покинути Вірату, трапилося певне непорозуміння… Спершу я попрямую водами океану до Ельгертанії, треба негайно повернути Сессіл… Також мені необхідно навідатися до резиденції імператора Олріга, особисто зустрітися з ним, — задумливо зіщулився, адже подумки витав вже десь далеко.
— Хіба наша Володарка покинула Вірату? — Гарвалон у подиві здійняв брови. — Але як…
— Саме так, покинула, — холодно відрізав Мілгардан. — Це наші з нею особисті справи, я все владнаю, — не бажав продовжувати цю болісну розмову. — А тобі наказую стежити за всім, що відбувається у фортеці, зокрема, за Лігідою! З очей її не спускай!
У супроводі п’ятнадцяти прислужників Мілгардан доволі швидко дістався верхи до порту, цієї миті думав лише про Сессіл… Вона ж не пробачить цієї зради! Варто якнайшвидше наздогнати свою пару, усе достеменно пояснити. Навіть взяв з собою той злощасний кристал. Зрештою, згодом доставить його до резиденції Олріга й поверне імператору, заразом і дізнається, чому саме Оррана подарувала цей артефакт Зейї. Здавалося, дівчина щось приховує, не все розповіла. Вдертися в її свідомість завжди встигне. Варто вислухати щодо цього і думку мудрого верховного імператора.
Коли корабель відпливав від скелястих берегів Вірату, Рассел нерухомо застиг на палубі, стискаючи пальці в кулаки. Чоловіче серце розривалося у відчаї, адже мимоволі Мілгардан завдав болю своїй коханій. Звісно, не бажав цього!
«Я поверну тебе, моя Сессіл…» — присягався собі, адже як зуміє жити без неї, без втраченої частинки Душі? А попереду довгий шлях темними водами безмежного океану, ця стихія неначе німий свідок невимовної туги Мілгардана.
