Серафіта - Оноре де Бальзак

Висока досконалість ангельських духів завдячує загадковому розвитку, під час якого не втрачаються жодні поступово набуті якості для того, щоб досягти свого славного перевтілення; адже з кожним перетворенням вони непомітно позбавляються плоті й гріхів. Коли людина живе в любові, вона позбувається всіх поганих пристрастей: за словами Ісаї, надія, милосердя, віра й молитва втомили його душу, яка більше не повинна осквернятися жодним земним почуттям. Звідси й ці високі слова святого Луки: «Ви становите собою скарб, який є нетлінним на небесах». І слова Ісуса Христа: «Залиште цей світ людям, він належить їм, самі очистіться і йдіть до мого отця». Друге перетворення — це мудрість. Мудрість — розуміння небесних речей, до яких дух приходить через любов. Дух любові здолав силу, що є наслідком усіх погамованих земних пристрастей, він сліпо любить Бога; але дух мудрості володіє знанням і знає, чому він його любить. Крила першого розкриті й несуть його до Бога, крила другого згорнуті від страху, який нагонить на нього наука: він знає Бога. Перший постійно хоче бачити Бога й прагне до нього, другий торкається його й тремтить. Поєднання духу любові й духу мудрості ставить створіння в божественний стан, в якому душа є жінкою, а тіло — чоловіком, це і є останньою подобою людини, де дух бере гору над формою й форма ще бореться проти Божого духа, бо форма, плоть усе ігнорує, бунтує і хоче лишитися грубою. Це велике випробування породжує страшні муки, що їх бачать тільки небеса і яких спізнав Христос у оливковому садку. Після смерті перше небо розкривається перед цією подвійно очищеною людською натурою. Так помирають люди в розпачі, в той час, як дух помирає в захопленні. Отже, природний стан — це той, у якому перебувають ангельські духи, а божественний — це той, у якому опиняється ангел, перш ніж розірвати свою оболонку; оце і є три ступені існування, через які проходить людина, дістаючись до неба. Одне висловлювання Сведенборга допоможе вам зрозуміти різницю між природним і духовним. «Для людей, — пише він, — природне переходить у духовне, вони розглядають світ з погляду видимих форм і сприймають його в тій дійсності, як вони її розуміють. Для ангельського духа духовне переходить у природне, він розглядає світ з погляду його духовності, а не форми». Таким чином, наші гуманітарні науки — це тільки аналіз форми. Вчений — чисто зовнішнє явище, як і його знання; його внутрішнє служить йому лише для того, щоб зберегти свою здатність осягати правду. Ангельський дух заходить куди далі, його знання — це думка, яку в гуманітарній науці передають тільки слова; він черпає знання про речі в Слові Божому, вивчаючи кореспонденції, за допомогою яких світи узгоджуються з небесами. Слово Боже було написане чистими кореспонденціями, воно несе в собі вічний, або духовний сенс, який без науки про кореспонденції неможливо зрозуміти, у вічному сенсі кореспонденцій, пише Сведенборг («Небесна доктрина», 26), існують численні таємниці. Тож люди, що поглузували з книг, в яких пророки зібрали Слово Боже, перебували в тому невіданні, в якому на цьому світі перебувають ті, хто нічогісінько не тямить у науці й глузує з її положень. Знати кореспонденції Слова Божого з небесами, знати кореспонденції, що існують між видимими й вагомими речами земного світу та невидимими й невагомими речами духовного світу — це означає «мати небеса в своєму розумі». Всі предмети, створені Господом, неодмінно несуть у собі прихований сенс, як про це сказано в таких знаменитих словах Ісаї: «І земля є одежею». Цей загадковий зв’язок між найменшими часточками матерії і небесами Сведенборг називає небесною таємницею. Його трактат про «небесні таємниці», в якому пояснено кореспонденції, або взаємини між природним та духовним, що, за твердженням Якоба Бема, повинні дати писемний вираз усякої речі, складається з шести томів і тринадцяти тисяч заповітів. «Це чудове осягнення кореспонденцій, яке Божа благодать допомогла зробити Сведенборгові, - писав один з його послідовників, — приховує в собі таємницю того зацікавлення, яке викликають його твори». Згідно з цим тлумачем, тут усе походить з неба й усе повертається до неба. Твори пророка — величні і ясні: він говорить на небесах, а його чути на Землі; одну його фразу можна було б розгорнути в цілий том. І послідовник цитує з тисяч фраз одну: «Царство небесне, — пише Сведенборг («Небесні таємниці») — це царство спонук. Дійство відбувається на небі, звідти переноситься на цей світ і поступово переходить до дуже дрібних часточок землі; земні впливи, будучи зв’язані зі своїми небесними спонуками, свідчать, що все в них взаємопов’язане й значуще. Людина — засіб зв’язку природного й духовного». Тож ангельські духи знають переважно кореспонденції, які пов’язують з небом кожну земну річ, і розуміють потаємний сенс пророчих слів, що свідчать про круговий рух. Отже, для цих духів усе на цьому світі має своє значення. Найменша квітка — це думка, життя, яке відповідає кільком рисочкам Всевишнього, якого вони постійно відчувають. Перелюбство й розпуста, описані пророками в Святому письмі й часто спотворені так званими письменниками, означають для них стан душ, які на цьому світі вперто отруюються земною любов’ю й таким чином підтримують свій розрив з небом. Хмари являють собою запону, в яку загортається Бог. Смолоскипи, заповітний хліб, коні й вершники, розпусниці, коштовності — все це в Святому письмі має для них чарівливе значення й розкриває майбутнє земних фактів у їхніх взаєминах з небом. Усі можуть осягнути правду Об’явлень святого Йоанна, яку пізніше довела й матеріально підтвердила гуманітарна наука, таких, як оте, що, за словами Сведенборга, є головною суттю багатьох гуманітарних наук: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули». (Об’явлення св. Йоанна Богослова, XXI, І.) «Бони знають Божі вечері, на яких їдять тіло царів, тіла всіх вільних та рабів і на яку скликає всіх ангел, що на осонні стоїть». (Об’явл., XIX, 11 — 18) «І бачать вони крилату жінку, вдягнену в сонячні шати, і завжди озброєного чоловіка». (Об’явл.) Кінь з апокаліпсису, — твердить Сведенборг, — видимий образ людського розуму, осідланий смертю, бо він несе в собі руйнівне начало. Зрештою вони впізнають народи, сховані у формі, яка необізнаним здається фантастичною. Коли людина схильна прийняти пророче навіювання кореспонденцій, воно розбуджує в ній дух Слова Божого; тоді людина розуміє, що творення — це тільки перетворення; Слово Боже оживляє її розум і викликає в неї страшенну спрагу до правди, яку можна погамувати лише на небі. Людина осягає, залежно від