ніколи не замикав дверей і в нього нічого не пропадало. В Готембурзі, місті, розташованому за шістдесят миль від Стокгольма, він оголосив за три дні до приходу пошти точний час пожежі, яка спустошила Стокгольм, зауваживши при цьому, що його дім не згорів, — і це була правда. Шведська королева розповіла в Берліні королю, своєму братові, що одну з її підданих викликали до суду й зажадали сплатити суму, котру, як їй було відомо, вже повернув її чоловік перед смертю; не знайшовши розписки, вона пішла до Сведенборга й попросила його спитати її чоловіка, куди він поклав той папірець. Наступного дня Сведенборг сказав їй, де лежить розписка; як цього й забажала та жінка, він попросив небіжчика явитися своїй дружині, і вона побачила свого чоловіка вві сні вдягненого в халат, у якому той був перед смертю, і він поклав їй розписку в тому місці, на яке вказав Сведенборг і де вона справді її сховала. Якогось дня, коли Сведенборг сів у Лондоні на корабель капітана Діксона, одна жінка запитала в нього, чи екіпаж набрав удосталь провізії. «А нам не треба багато, — відповів він. — Через тиждень, о другій годині, ми будемо в стокгольмському порту». Так і сталося. Стан, в який упадав Сведенборг зі своєї волі і який дивував усіх, кого він притягував до себе дивовижними діями, був тільки певним наслідком його здатності бачити небеса. Ті з його видінь, у яких він розповідає про свої подорожі на зоряні землі, чи не найцікавіші, хоч його описи, мабуть, незмінно дивують читачів наївністю деталей. Людина з незаперечним високим науковим авторитетом, яка поєднувала в собі глибокі знання, велику волю й багату фантазію, могла б, звісно, краще вигадувати, якщо вона все це вигадувала. А втім, у східній фантастичній літературі нема жодного приголомшливого й сповненого в самому зародку поезії твору, якщо порівняти релігійний твір з творами арабської фантастики. Розповідь про викрадення Сведенборга ангелом, який став йому за поводиря в його першій подорожі, за своєю простотою перевершує епопеї Клопштока, Мілтона, Тассо й Дайте, власне, між ними пролягла та сама відстань, якою Господь відділив Землю від Сонця. Та частина, що править за початок твору про зоряні землі, ніколи не публікувалася; вона належить до усних переказів, залишених Сведенборгом своїм трьом учням, яких він найбільше любив, у пана Сільверіхма є її запис. Пан Серафітус якось хотів мені її переказати, але спогади про розповідь його двоюрідного брата були такі пекучі, що він замовк на перших же словах, поринувши в задуму, з якої ніщо не могло його вивести. Слова, якими ангел доводить Сведенборгові, що небесні тіла створені не для того, щоб бути блукальцями й пустелями, трощать, сказав мені барон, грандіозністю божественної логіки всі гуманітарні науки. За твердженням пророка, жителі Юпітера не культивують наук, які вони називають тінями; жителі Меркурія зневажають виклад думок словами, що їм видаються надто матеріальними, вони користуються зоровою мовою; жителів Сатурна постійно спокушають злі духи; жителі Місяця завбільшки з шестирічних дітей, усі вони черевомовці й повзуни; жителі Венери — велети, але бевзі й живуть з грабежів; проте на одній частині цієї планети є жителі, сповнені великої ніжності, які живуть любов’ю до добра. Нарешті, він дуже виразно описує звичаї народів з цих планет і розтлумачує загальний сенс їхнього існування щодо Всесвіту, дає пояснення, які так добре відповідають результатам їхнього очевидного розвитку в загальній системі світу, що колись вчені, можливо, погамують свою спрагу, напившись досхочу з його чистих джерел. Ось якими словами, — вів далі пан Бек ер, узявши в руки книжку й розгорнувши її в місці, закладеному стрічкою, — він закінчив цей твір: «Якщо хтось сумнівається, що я побував на багатьох зоряних землях, то хай він згадає мої зауваження про відстані в потойбічному житті; вони існують тільки відносно до зовнішнього стану людини; тож лише будучи настроєний, мов ангельські духи, до цих земель, я зміг їх пізнати». Завдяки тому, що в нашій місцевості поселився барон Серафітус, улюблений двоюрідний брат Сведенборга, я дізнався про кожну деталь цього незвичайного життя. Останнім часом у судових документах європейських країн Сведенборга звинуватили в обмані, коли вірити листу рицаря Бейлона, в них наводився факт, ніби Сведенборг «вивідав через сенаторів зміст таємного листування шведської королеви зі своїм братом, прусським королем, а тоді розкрив ці таємниці королеві, давши їй зрозуміти, ніби він почерпнув їх у духа». На цей наклеп капітан королівської гвардії, рицар ордену Меча пан Карл Леонард Стальгаммер відповів листом.
Пастор понишпорив серед паперів у шухляді свого стола, нарешті знайшов там газету, подав її Вільфріду й той прочитав уголос такого листа:
«Стокгольм, 13 травня 1788 року
Я з подивом прочитав листа, в якому розкриваються взаємини славетного Сведенборга з королевою Луїзою Ульріх; усе описане в ньому неправда, і сподіваюсь, автор вибачить мені, якщо я своєю розповіддю, достовірність якої можуть підтвердити багато поважних людей, що були свідками і що й досі живі, доведу йому, як він помилився. 1758 року, невдовзі після смерті прусського принца, Сведенборг прийшов до його двору: він мав звичку постійно приходити туди. Тільки-но побачивши королеву, яка спитала його: «До речі, асесоре, ви бачили мого брата?», Сведенборг відповів їй, що ні, і королева мовила йому: «Якщо зустрінете його, передайте йому від мене вітання. Кажучи це, королева мала намір лише пожартувати й навіть не думала бодай щось розпитувати в нього про свого брата. Через тиждень, а не через три й не під час особливої аудієнції, Сведенборг знову з’явився в дворі, до того ж так рано, що королева ще не виходила зі своєї зали, названої Білою кімнатою, де вона розмовляла з придворними дамами та іншими жінками з двору. Сведенборг не став чекати, коли королева вийде, він зайшов просто до цієї зали й щось прошепотів їй на вухо. Королева так здивувалася, що їй зробилося недобре, і тільки через якийсь час отямилась. А тоді сказала жінкам, що з’юрмились довкола неї: «Лише Бог і мій брат знають, що він тільки-но мені сказав». Королева призналася, що він їй розповів про останнього листа, якого вона надіслала своєму братові, його зміст знали тільки вони двоє. Я не можу пояснити, як Сведенборг дізнався про цю таємницю, але своєю честю можу заприсягтися, що ні граф Г… як це твердить автор листа, ні хтось інший не перехоплював й не читав листів королеви. Тодішній сенат дозволяв
