і їх можна розпитувати, бо вони відповідають коливаннями світла («Справжня релігія», 219); багатьом добрим духам не до вподоби світи, де кольори виливаються в музику чарівного концерту, де слова палають вогнем, де Слово Боже пишеться клинописом («Справжня релігія», 278). Навіть на Півночі кілька письменників поглузували з його перлинних дверей, з діамантів, якими інкрустовані й наповнені будинки його Єрусалима, де наймен- ше домашнє начиння виготовлене з рідкісних на землі речовин. «Якщо всі ці предмети рідкісні на цьому світі, - запитують його послідовники, — то хіба це може бути підставою вважати, що їх мало й на тому?» До речі, Сведенборг повторив з цього приводу знамениті слова Ісуса Христа: «Коли я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли я говоритиму вам про небесне?» (Євангеліє від с Йоанна, III, 12). Пане, я прочитав усього Сведенборга, — вів далі Бекер, зробивши гордовитий жест. — Кажу я вам це з гордістю, бо я зберіг свій здоровий глузд. Читаючи його, треба з’їхати з глузду або стати ясновидцем. Хоч як я опирався цим двом божевіллям, я часто відчував якесь незнайоме захоплення, глибоке зворушення, внутрішню радість, що їх приносять тільки повна правда, бачення небесного світла. Коли душа пробігає по сторінках цих трактатів, усе на цьому світі здається крихітним. Неможливо не здивуватися, дізнавшись, що за тридцять років цей чоловік опублікував про духовний світ двадцять п’ять томів розміром у чвертку аркуша, написаних латиною, найменший з яких має п’ятсот сторінок, надрукованих дрібним шрифтом. Подейкують, ніби він залишив у Лондоні ще двадцять томів, здавши їх на збереження своєму небожеві панові Сільверіхму, колишньому капеланові шведського короля. Звісно, людина, яка з двадцяти до шістдесяти років майже вичерпала себе, видавши своєрідну енциклопедію, мабуть, отримала якісь надприродні джерела, щоб написати ці незвичайні трактати у віці, коли сила в людини починає слабнути. В його творах є безліч пронумерованих пропозицій, жодна з яких не суперечить іншим. Скрізь у факті відчувається точність, методичність, присутність духу, наявність ангелів. Свою «Справжню релігію», в якій зібрано всі його догмати, сповнений світла твір, він задумав і написав у вісімдесят три роки. Зрештою, ніхто з його критиків і супротивників не спростував повсюдність, всевідання Сведенборга. Проте, коли я пірнув у цей потік небесного сяйва. Бог не розкрив мені моїх внутрішніх очей, і я не оцінив цих творів розумом заново народженої людини. Я не раз вважав, що одухотворений Сведенборг, мабуть, іноді погано чув ангелів. Я сміявся з багатьох видінь, у які, згідно з твердженнями ясновидців, я мав би щиро повірити, я не уявив собі ні ангельського клинопису, ні їхніх поясів, золото яких сяє то яскравіше, то тьмяніше. Якщо, наприклад, така фраза «Є самотні ангели» спершу мене дивно розчулила, то, поміркувавши, я не став пов’язувати цю самотність з їхнім одруженням. Я не зрозумів, чому пречиста Марія зберігає на небі біле атласне вбрання. Я наважився сам у себе запитати, чому велети демони Енаким і Гефілім завжди приходили битися з херувимчиками на апокаліптичні поля в Армагедоні. Не знаю, як дияволи ще можуть сперечатися з ангелами. Пан барон Серафітус зауважив мені, що ці подробиці стосуються ангелів, які жили на Землі в людській подобі. Часто видіння шведського пророка наповнені гротесковими фігурами. Одна з його «Пам’яток» — так він сам їх назвав — починається такими словами: «Я бачив гурт духів, вони були в капелюхах». В іншій «Пам’ятці» він отримує з неба записку, на якій бачить літери, що ними писали первісні люди, вони складалися з кривих ліній із маленькими каблучками, які носять на небесах. Щоб краще засвідчити своє спілкування з небесами, він мав би, на мою думку, подати цей папірець до шведської королівської Академії наук. Зрештою, може, я помиляюсь, може, матеріальний абсурд, яким переповнені його твори, має духовне значення. Але з другого боку, як сприймати зростання впливу його релігії? Його церква нині нараховує сімсот тисяч парафіян, як у Сполучених Штатах Америки, де до неї масово приєднуються різні секти, так і в Англії, де тільки в самому Манчестері вже є сім тисяч сведенборгців. Люди, що відзначаються багатими знаннями й посідають високе становище, у Німеччині, в Пруссії і на Півночі публічно прийняли вірування Сведенборга, до речі, більш утішливе, ніж вірування інших християнських общин. Тепер мені хотілося б пояснити вам у кількох словах найголовніші положення доктрини, яку Сведенборг виробив для своєї церкви, але ця коротка розповідь, зроблена по пам’яті, може вийти помилковою. Тож я можу дозволити собі розповісти вам тільки про таємниці, що стосуються народження Серафіти.
Пан Бекер помовчав з хвилину, здавалося, він збирався з думками, й повів далі:
— Встановивши з математичною точністю, що людина живе вічно то в нижніх, то у верхніх сферах, Сведенборг називає ангельські духи істотами, які на цьому світі готуються жити на небі, де вони стають ангелами. За його словами, Бог не створював навмисне ангелів, немає жодного з них, який не був би на Землі людиною. Отже, Земля — це розсадник. Ангели не є ангелами для самих себе («Ангельська мудрість», 57); вони перероджуються завдяки інтимному поєднанню з Богом, від якого Господь ніколи не відмовляється; сутність Господня ніколи не була негативна, вона завжди активна. Ангельські духи проходять через три види любові, бо людина може відродитися духовно тільки поступово («Справжня релігія»). Передусім любов до себе: найвищим виявом цієї любові є людський дух, діяння якого заслуговує поклоніння. Потім любов до світу, що народжує пророків, великих людей, яких Земля обирає за поводирів і вітає їх від Господнього імені. Нарешті, любов до неба, яка творить ангельські духи. Ці духи є, так би мовити, цвітом людства, яке в цьому цвіті виражає себе й задля нього існує. Вони повинні мати небесну любов або небесну мудрість; але вони завжди є в любові, перш ніж бути в мудрості. Отже, першим перетворенням людини є любов. Щоб досягти першого ступеня, її попередні існування повинні пройти через надію та милосердя, які підготують її до віри й молитви. Набуті ідеї через ці чесноти передаються кожній новій людській обгортці, під якою приховуються метаморфози внутрішньої істоти, бо жодна з чеснот не відокремлюється, всі необхідні: надія не існує без милосердя, віра — без молитви, — всі чотири сторони цього чотирикутника тісно пов’язані між собою. «Ангельський дух без однієї чесноти, — твердив він, — це однаково, що розбита перлина». Тож кожне з цих існувань — це коло, в якому скупчуються небесні багатства попереднього стану.
