Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Білий на появу нової тварини не відреагував, можливо, тому що був по вуха зайнятий облаштуванням своєї лабораторії. Ніколи б не подумав, що це так складно! Під керівництвом Йогана в стодолі споруджували маленьку хатку з усіма зручностями, починаючи від примусової вентиляції і закінчуючи герметичним вхідним тамбуром. Ззовні споруду огорнули шари Знаків і заклять.
— Не слід ставитися до білої магії з легковажністю, юначе! — заявив мені Йоган (будь-кому іншому, чесно слово, в рило б за таке дав). — В процесі нашої роботи можуть бути закликані до життя істоти, порівняно з якими збудних Сірої Гнилі видатися легким нежитем. Ми повинні сповна усвідомлювати відповідальність і неухильно дотримуватися правил!
Я проникся і додав до його трудів чорномагічний периметр, який відвертав від його лабораторії гранично широкий спектр тварин, включаючи термітів, щурів і котів, а то ж згризуть його дорогоцінне майно, в решето сточать, ще й нагадять зверху. В Суессоні почалася весна, били останні зливи, глибина водойм досягнула максимуму і державні установи, за давньою традицією, зробили в своїй роботи місячну перерву. Новий вільний час я проводив… скажемо так, з пригодами: полковник Рай намірився зробити з мене скалолаза. Від публічної ганьби мене врятували ненормально розвинуті для мага м’язи — наслідки занять боротьбою, тобто, я не висів, як шмарка, на канаті, і міг видряпатися на тренувальну стінку самостійно, хай і повільніше за інших. Що називається — предки оборонили, бо ще одного ляпаса моє крихке самолюбство би не витримало.
— І нафіга? Я маю на увазі, мені-то навіщо ці премудрості, сер?
На полігоні тренувалося півдюжини чистильників зі спелеологічним ухилом.
Вельми розумно, якщо згадати, що в Суессоні протяжність підземних виробок в рази перевищує протяжність проїжджих доріг.
— В групі не повинно бути слабих ланок! Всі повинні знати специфіку роботи хоча б в мінімальному об’ємі.
Так-то воно так, але я, як і раніше, був переконаний, що полковник просто хотів поставити на місце приїжджого типа (зазвичай, маги не морочать собі голову підтримкою фізичної форми). В такому випадку, предки, які мене захистили, були родичами Райка — йому б вистачило єдиного косого погляду в мій бік, і я влаштував би дуель в стилі незабутнього вчителя. Фіг би їм допомогла накачана мускулатура!
Але у всього є кінець, навіть у поганої погоди. Вид блакитного неба змушував чистильника кривитися.
— Завтра висуваємося, більше часу нам не дадуть.
Це зрозуміло: якщо міфічні «вони» існували, наймудрішим для них було би втрутитися до того, як Брайєн вийде з карантину.
Намірів своїх чистильники не афішували.
— Йдемо ніби на плановий огляд, давно пора було туди злазити. Ти зазначений в ролі стажера.
Шикарно! Скоро в мене буде такий послужний список, що хоч завтра на магістра атестуйся.
Я сердився на цілий світ, і чим далі, тим сильніше. Мені не подобався вибраний полковником день (п’ятниця, тринадцяте), мені не подобалася ця компанія (п’ятеро напівзнайомих чорних), мені не подобався легковажний настрій Райка, не дивлячись на весь обіцяний професіоналізм. І те, що в якості підтримки наверху залишали звичайних людей, мені теж не подобалося.
— Розслабся! — з видом заступника посміхався чистильник. — Вдень тут безпечно, а ввечері їх замінять.
— Ми там що, ночувати зібралися?!!
— Звичайно! Та внизу ж без різниці, що день, що ніч.
Заглянувши в освітлене блакитними ліхтарями жерло шахти, я зрозумів, що вона мені теж не подобається. Але чистильники, життєрадісно лаючись одне з одним, уже спускалися донизу. Настав і мій час робити крок за край.
Глибина стволу шахти була коло трьохсот метрів, для поверхні така відстань — тьху, але коли її доводиться долати вертикально, відчуття зовсім інакші. Група спускалася донизу звивистим маршрутом, по дорозі перевіряючи понатикані тут і там захисні амулети, роблячи привали (чи підвиси?) і, взагалі, насолоджуючись життям. Ні про яке вільне ковзання мови не було, для цього елементарно не вистачало довжини мотузок. Шлях донизу зайняв дві години. Яких зусиль вимагатиме підйом назад догори, думати не хотілося.
— Ну що, новачку, втикає?! — репетував Райк з-під дихальної маски (їх натягнули, як тільки дно шахти стало видно під нами). — Це ще що! От ми раз в тисячну лізли…
Знайшов, чим вихвалятися! Шереха на нього нема.
Шахта майже втратила вигляд рукотворного об’єкту, кріплення проржавіли і обсипалися ще в незапам’ятні часи, тепер тут був просто гірський схил, дуже крутий і нестійкий. Внизу обвалена порода збиралася високим конусом, під яким неможливо було вгадати рештки підйомної кліті і людей, які там знаходилися. Картинки чужої пам’яті заледве накладалися на вид обшарпаних підземель. Я задер голову догори і не побачив світла — жерло шахти прикривав дашок. Що ж, принаймні, тут сухо, а сонячне світло все-одно сюди не дістане.
— Перерва півгодини! — оголосив полковник, коли ноги останнього чистильника торкнулися каміння. Ті, хто прибув перший, уже відпочивали.
Я пройшовся навколо, видивляючись сліди. Особливої майстерності це не вимагало — всі коридори, які виходили в головний ствол, були засипані ледве що не до стелі, і лише в одному камені виявилися розкиданими, відкриваючи прохід. Питається: навіщо було тягнути сюди мене? Полак налисники смажити зібрався, уже і сметанку до них купив. З-мене-то кухар ніякий а у нього добре виходить…
— Значить, так, — полковник обережно цмулив через трубочку якесь зілля, не відриваючи маски від обличчя. — Непарні — тут, парні — зі мною. Другий прикриває мене, четвертий — некроманта. Всі зрозуміли?
Його підлеглі у відповідь стверджуюче забурмотіли. Нагорі кожного називали на ім’я, але в підгірній темряві виряджені в маски люди відрізнялися лише номерами на комбінезонах.
Всупереч моїм очікуванням, в підземеллях виявилося пусто і тихо, ніяких слідів потойбічних гостей.
— Їм тут жерти нічого, — пояснив четверний номер, — і відлуння відвертаючих проклять в шахті теж має вплив. Ось глибше, там, напевне, щось є.
Ага, здихаючі з голоду нежиті, які зуміли проявитися в реальності, але так і не знайшли собі жертви. Я зіщулився. Будь-який звір на їх місці зараз би з усіх лап мчав нам назустріч. Добре ще, мобільних проявів потойбічного не так багато…
Трохи пізніше Райк знайшов на підлозі залишки пентаграми — хтось виганяв фому, що заслонив тут прохід.
— Чорний пройшов, — оголосив полковник і спохмурнів.
Я вирішив, що Ґійом лазив сюди зі своїм помічником. Ось у кого кристал точно писали! Підлеглі Райка без натяків вийняли з мішків обладнання і зняли відбиток аури.
Пошук місця ритуалу зайняв хвилин двадцять, буденно і просто. Позбавлений щелепи скелет лежав посеред коридора в оточенні крейдяних розводів і недопалків свічок. За поворотом валялися два маленьких муміфікованих тіла з розсіченими лицями. Чистильники поскидали рюкзаки і зайнялися протоколюванням доказів, наскільки я зрозумів, під другим номером ішов головний експерт.
Ех, білого треба було сюди завести.
