Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— А що експерти про останню кістку кажуть?

— Нічого. Вони лише вчора об’єкт отримали на розгляд, зараз теж звіти пишуть.

Тобто, він тицьнув останню знахідку спочатку мені, а вже потім — їм? Зворушливий рівень довіри.

— Заїдемо, запитаємо?

Шеф не став заперечувати, він і сам про це думав неперервно, і замість ферми ми поїхали у Верхній Вал, в офіс «нагляду». На подвір’ї уже стояло авто містера Ґійома.

— Поцупить він твої речові докази, — гмикнув я.

Брайєн вилетів із сидіння, ніби чариком поцілований.

Як я і допускав, пан уповноважений намагався присусідити нашу кістку, а заодно і звіт експертів (не хоче славою ділитися, сучий син!), шефові вдалося наполягти лише на тому, щоби йому зняли зі звіту копію (за підписом самого Ґійома). Я зумів ознайомитися з текстом, скориставшись тим, що Брайєн не може відірвати рук від керма (дякувати місцевим дорогам!). В результаті, виходило, що матеріальних слідів впливу на кістці нема (тобто, розрубали її ще за життя небіжчика), а от відбитки магії (причому, свіжі відбитки) є, причому, природньо, магії білої. Експерти відмітили схожість з попередніми зразками, як аури, так і структури заклинання. Як шкода, що з білих магів не пишуть кристали!

Я добився від шефа обіцянки тримати мене в курсі справ, той заприсягнувся і наче згинув, імовірно, йому зовсім не хотілося на додачу до незадоволеного начальства возитися ще й з допитливим чорним. Тиждень минув без єдиної вісточки, але світ не без добрих людей — про те, що пан вповноважений влаштовує прес-конференцію, мені і без Брайєна шепнули. Я приперся туди, не уточняючи, запрошували мене, чи ні.

Те приміщення, яке в суесонському офісі НЗАМПІС гордо називали конференц-залом, могло помістити максимум чоловік двадцять, на підставі цього запросили лише шістьох журналістів, а широкій громадськості не казали, взагалі, нічого. Мене теж намагалися завернути, але я показав своє вічно тимчасове посвідчення співробітника НЗАМПІС. Мене все-одно намагалися завернути, тоді я продемонстрував маленьку (всього чотири сантиметри) кишенькову блискаву. Місцеві поліцейські не настільки впевнені в собі, щоби качати права перед бойовим магом.

Все виявилося просто до ідіотизму — винними у смерті вісьмох дітей були оголошені Чудесники. Містер Ґійом заявив це твердо і був настільки певний себе, що у газетярів, думаю, ніяких сумнівів не з’явилося. (А, може, він їм магією допоміг?) Сектанти, наче, намагалися дістати з шахти якісь археологічні рідкості, для чого треба було використовувати кров невинних жертв, тепер охорону Ундеґара буде посилено, і повторення кошмару можна не боятися. Шеф Брайєн до сказаного не додав ні слова, він просто мовчав, і я міг його зрозуміти. По-перше, Чудесники не схильні шукати нові знання, вони і так певні, що знають все краще за всіх; по-друге це ніяк не пояснювало магічних маніпуляцій над трупами; по-третє, ні на йоту не наближало момент упіймання вбивць. Але ж ніхто не стане дивуватися, що поліції не вдалося упіймати Чудесників, чи не так? Якщо тільки вони, взагалі, тут були.

Однак, те, що все крутилося навколо археологічних знахідок, помітив навіть Ґійом. Чому мені це так знайомо? Ах, так, повішений! Археолог-любитель, який приїжджав сюди багато років і покінчив з собою якраз тоді, коли було знайдено дитячі останки. От кого поліція точно не допитувала…

Коли прес-конференцію уже оголосили закінченою, а пара журналістів почала домагатися від її організаторів якихось додаткових коментарів, я підгріб до містера Брайєна.

— Одне питання: вас влаштовує те, що тут було сказано?

Він скривився.

— Ні!!!

— Тоді під’їжджайте ввечері до мене, поспілкуємося.

Зі мною, а заодно і з небіжчиком археологом. Я не сумнівався, що шеф дасть мені дозвіл на ще один ритуал. Навіть якщо тіло вивезли чи піддали кремації, стіни будинку, який прийняв смерть, цілком здатні стати матеріалом для магічного зліпку, хай і не надто чіткого. Часу-то пройшло — сльози!

Поки я чекав на містера Брайєна, я перевірив свою колекцію крейди і свічок, навіть чай заварив (після невеликої практики він став виходити у мене анітрохи не гірше, ніж у Кевінахарі). Перевіривши весь дім, переконався, що ритуалові ніщо не перешкодить, навіть знайшов то місце, де висів повішеник. Уже в сутінках почувся шум автомобіля. О, і пора підходяща.

В ролі неприємного сюрпризу, шеф привіз з собою Ґійома. От тільки чиє це було рішення? Все-таки недаремно Паровоз постійно тягає з собою стільки амулетів — коли працюєш з магами, можна очікувати на будь-яку неприємність. Природньо, разом з Ґійомом прибув його незмінний супутник, точніше — приперся, не спитавши дозволу, що у чорних, взагалі-то, не прийнято (думає, що авторитет начальства його захистить?). Ну, раз так, ти у мене як меблі будеш! Я поставив на стіл три чашки і запросив усіх пити чай.

Розмова видалася дивна. Не ставлячи під сумнів версію з Чудесниками, я натякав на можливість визначення конкретних винуватців. Ніякого порушення закону не вимагалося — шеф цілком міг відправити справу про самогубство на дорозслідування, а випадки, коли суд приймає поради небіжчиків, стаються регулярно. Містер Брайєн невиразно мекав, а його супутники дивилися холодно і незадоволено.

— Я перевіряв — посмертний відбиток аури дуже чіткий. За пару годин я вивуджу спогади двох останніх його днів похвилинно, ну, або все за ключовим словом «Ундеґар». Ми будемо точно знати, чи він замішаний в цій справі.

Уповноважений неприємно наморщився.

— І чому ви ще цього не зробили?

— Я займаюся некромантією лише після отримання письмового іменного дозволу від «нагляду».

Але містер Брайєн у відповідь лише пробурмотів щось на кшталт «е-е» чи «ве-е», як ідіот, а білий маг впевнено брав ситуацію в свої руки.

— Ніякого ритуалу не буде! — твердо заявив містер Ґійом. — Цей чаклун забагато собі дозволяє.

Я оцінив криву посмішку кістлявого і обдав Брайєна вмістом сільнички. Отетерілий шеф підхопився і почав обтрушуватися, ще сильніше забиваючи в складки одягу білий порошок. Ні, проти справді сильного закляття це не ефективно, але справді сильне і інструментальний контроль не проворонить — там після всього, що ставалося, люди на вухах стоять.

— Ви тільки очі не тріть, — порадив я містеру Брайєну. — Сіль!

Я помічав, що вона навіть на роботу емпатів впливає.

— Що ти собі дозволяєш, мерзотнику?! — обуренню уповноваженого не було меж.

Здається, до шефа почала доходити дивизна ситуації, а до мене — глибина проблеми: в моєму домі знаходився агресивно налаштований білий маг з чорномагічною підтримкою. Скільки і яких амулетів прихопив кістлявий цього разу, хіба Шереху відомо, але досвід нашого попереднього зіткнення він повинен був би врахувати. Що залишиться від будинку-речового доказу після такої сутички?

А, головне, навіщо це Ґійому?

У мене було багато можливостей, щоби зрозуміти для себе: всі люди мислять однаково, незалежно від наявності Джерела. Це