Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Речел дивилася на нього злякано й здивовано.
— Але ж я ще маленька.
— Тим кращее. Адже всі вважають, що ти — ніхто. Хоча це неправда. Зараз немає нікого на світі, хто означав би більше за тебе. Але ти можеш обдурити їх усіх, тому що вони цього не знають. Ти повинна зробити це, Речел. Я потребую твоєї допомоги так само, як і всі. Я знаю, що тобі вистачить розуму і відваги.
Речел зауважила, що очі його стали вологими.
— Я буду старатися, Джіллер. Я буду сміливою. Ти кращий за всіх на світі, і якщо ти кажеш, що так треба, я зроблю, як ти скажеш.
Він похитав головою.
— Я був дуже дурним. І далеко мені до найкращої людини на світі. Якщо б тільки я колись був розумніший, і згадав би, чого мене вчили, в чому мій істинний обов'язок, заради чого я став чарівником, то, можливо, мені не довелося б тебе зараз про це просити. Але як і для тебе, для мене це зараз найголовніша справа в житті. Ми повинні зробити це, Речел. Але не підведи. Що б там не було, не давай нікому зупинити тебе. Нікому.
Він доторкнувся пальцями з обох сторін до її лобі, і Речел відчула, що голова її стала легкою і вона перестала боятися.
Речел знала: вона виконає обіцяне і тоді більше ніколи не буде слухатися принцесу. Вона буде вільною.
Джіллер раптом забрав свої пальці.
— Хтось іде, — прошепотів він і швидко поцілував її в чоло. — І нехай захистять тебе добрі духи!
Він встав і підійшов до дверей, притулившись до стіни. Буханець хліба він сховав під мантією і приклав палець до губ. Двері відчинилися. Речел схопилася. Це була принцеса. Речел присіла. Коли вона підійшла, принцеса дала їй ляпаса і засміялася. Речел, потираючи щоку, опустила очі і тут побачила позаду ніг Віолетти, на підлозі, шматок хліба. Вона швидко глянула на Джіллера. Він теж зауважив хліб. Бесшумніше, ніж кіт, він нахилився, схопив шматочок хліба і поклав у рот. Потім за спиною принцеси прослизнув в двері, так що та його навіть не помітила.
Келен сама простягла Річарду руки, чекаючи, поки він візьме мотузку і зв'яже її. Її очі дивилися в порожнечу. Вона вже говорила, що втомилася, але й у Річарда від втоми голова стала ніби свинцевою. Тому сьогодні вона чатувала першою. Що вона могла розрізнити своїм незрячим поглядом, Річард не знав.
Він тримав мотузку, і руки його злегка тремтіли. Йому здавалося, що остання надія ось-ось покине його. Ніщо не змінюється, не стає кращим, триває їх виснажливий поєдинок: вона хоче померти, він робить все, щоб не допустити цього.
— Досить з мене, — прошепотів він, дивлячись на її витягнуті руки, освітлені слабким вогнем невеликого багаття. — Келен, може, ти хочеш померти сама, але вбиваєш ти мене.
Вона подивилася на нього, і світло багаття відбився в її зелених очах.
— Тоді відпусти мене, Річард. Прошу тебе, якщо ти хоч трохи думаєш про мене, доведи це.
Він випустив мотузку. Тремтячими руками він зняв з пояса ніж Келен і з хвилину розглядав його. Потім отямився і засунув у піхви у неї на поясі.
— Ти перемогла. Іди. Іди, щоб я не бачив тебе.
— Річард…
— Я сказав, йди звідси! — Він показав на дорогу, по якій вони прийшли. — Повертайся, і нехай ці тварюки роблять там свою справу. З ножем ти можеш тільки все зіпсувати. А мені нестерпно було б думати, що ти не виконаєш те, що хочеш. Нестерпно думати, що після всього ти не зможеш померти.
Він повернувся спиною і сів біля вогню на повалену вітром ялинку. Келен мовчки подивилася на нього, потім зробила кілька кроків назад.
— Річард… після всього, що ми пережили, я не хочу прощатися з тобою… ось так.
— Мені яке діло, чого ти не хочеш? Ти свого домоглася. — Він з зусиллям змушував себе говорити. — Іди з моїх очей.
Келен кивнула, дивлячись у землю. Річард закрив обличчя тремтячими руками.
— Річард, — сказала вона тихо, — коли це все скінчиться, ти будеш думати про мене краще, ніж думаєш тепер.
Ось воно що. Він переліз через колоду, підійшов до неї і схопив її за комір.
— Я буду згадувати тебе такою, як ти є зараз. Ти зрадниця! Ти зраджуєш всіх, хто вже загинув і загине ще! — Вона в подиві глянула на Річарда, намагаючись вирватися, але він міцно тримав її, повний мстивого почуття. — Зрадниця всіх чарівників, які віддали свої життя, Ша, Сіддіна, всіх людей Тіни, яких убили! Зрадниця своєї сестри!
— Це неправда…
— Ти підведеш їх всіх і інших — теж. Якщо Рал переможе, то ми всі повинні будемо дякувати за це тобі. І Рал — теж. Адже ти йому допоможеш!
— Я хочу тобі допомогти таким чином! Ти ж чув, що сказала Шота? — Вона теж почала злитися.
— Це мені не допоможе. Так, я чув, що вона сказала: що ви з Зеддом якимось чином підете проти мене. Але при цьому вона не сказала, що ви обидва поступите неправильно.
— Як тебе розуміти?..
— Та ж справа не в мені! Справа в тому, щоб зупинити Рала! Звідки ти знаєш, що якщо ми здобудемо шкатулку, то від мене вона не потрапить до Рала? А якщо я опинюся зрадником мимоволі, по незнанню, чи через хитрість Рала,
