Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Вона украла трохи їжі: шматок м'яса, три пряники, великий шматок сиру, запхала все в кишені і знову озирнулася.

Переконавшись, що за нею не стежить, Речел побігла до виходу. Вона намагалася не плакати, бути сміливою заради Джіллера. Вона бігла, торкаючись килимів босими ногами. Перш ніж порівнятися зі стражниками біля дверей, Речел перейшла з бігу на крок, щоб не викликати підозр. Побачивши, хто це, ті мовчки відкрили великий засув і випустили її. Стражники з іншої сторони дверей просто подивилися на неї, потім знову замкнули за нею двері.

Спускаючись по холодних кам'яних сходах, Речел змахнула сльози. Вона як і раніше намагалася не плакати, але сльози все ж іноді текли по її щоках. Патрульні охоронці не звернули на дівчинку уваги, і вона пройшла повз них по вимощеній камінчиками доріжці в сад.

Сюди не проникало світло від смолоскипів, тому було темно. Речел ступала босими ногами по мокрій траві. Біля третього вазона вона озирнулася, чи не стежить хто за нею, опустилася на коліна, намацала під квітами вузлик з хлібом і витягла його. Речел розв'язала вузлик, дістала з кишень м'ясо, пряники, сир, поклала все це на хліб і знову все зав'язала.

Вона вже хотіла бігти до зовнішньої стіни, але раптом згадала і охнула, завмерши на місці.

Вона зовсім забула про Сару! Адже лялечка все ще в її спальній скрині! Принцеса Віолетта знайде Сару і кине її у вогонь! Ні, Речел не могла залишити ляльку на поталу долі. Адже вона збиралася втекти звідси назавжди. Сарі буде так страшно одній. Сару тут спалять.

Речел знову поклала вузлик на колишнє місце, під квіти, озирнулась і побігла назад у замок. Коли вона повернулася туди, де горіли смолоскипи, їй довелося перейти на крок. Один із охоронців здивовано подивився на дівчинку.

— Я ж тільки що випустив тебе, — сказав він.

Речел проковтнула грудку в горлі.

— Я знаю. Але мені потрібно повернутися на кілька хвилин.

— Забула щось?

Вона кивнула і змусила себе відповісти.

— Так.

Він похитав головою і відкрив маленьке віконечко.

— Відчини, — сказав він стражникові всередині, і Речел почула, як відсунули важкий засув.

Увійшовши в коридор, вона знову озирнулася. Величезний зал з чорно-білою підлогою і великий парадними сходами був попереду, до нього треба минути кілька довгих коридорів і два великі зали, в тому числі їдальню. Через неї лежав самий короткий шлях. Але ж там ще можуть бути королева, принцеса або навіть сам Отець Рал. Її помітять. А цього не можна допустити. Принцеса Віолетта може забрати її в свою кімнату і замкнути в скрині. Адже вже вечір.

Речел звернула до маленьких дверей справа, в коридор для слуг. Він набагато довший, але знатні пани ніколи не ходять по коридорах для слуг і по чорних сходах. А ніхто з слуг не зупинить її. Всі знають, що Речел — іграшка принцеси, і ніхто не хоче, щоб принцеса злилася на нього. Їй доведеться спуститися вниз, туди, де живуть слуги, під великими кімнатами і під кухнею.

Сходинки тут були кам'яними, краї їх стерлися. Одне віконце нагорі було порожнім, так що сюди проникав дощ, і на сходинки стікала вода зі стін. Місцями води було небагато, місцями сходинки стали слизькими і позеленіли від цвілі. Тому завжди доводилося йти по них дуже обережно. Факели, що горіли на стінах, відкидали на кам'яні сходи червоно-жовте світло.

Тут зустрічалися різні люди — слуги з постільною білизною, прибиральниці з відрами і ганчірками, опалювачі з в'язками дров для вогнищ. Деякі з них перешіптувалися. Вони здавалися схвильованими. Почувши ім'я Джіллера, Речел знову захотілося заплакати.

У своїх кімнатах, освітлених олійними лампами на стелях, слуги жваво обговорювали побачене. Речел помітила чоловіка, який голосно розповідав щось стоячим навколо нього слугам і служницям. Це був пан Сандерс. Він завжди, в красивому каптані, вітав знатних дам і панів, що приходили на вечерю, і оголошував їх імена, коли вони прибували.

— Сам чув від вартових біля їдальні. Ви знаєте, про кого я кажу, — той молодий, Френк, і той, що накульгує, Дженкінс. Вони говорили, що чули від д'харіанських охоронців, ніби весь замок обшукають зверху до низу.

— А що вони шукають? — Запитала служниця.

— А хто їх знає? Принаймні Френку і Дженкінсу про то не сказали. Ці, які з Д'хари, можуть запросто влаштувати нічний кошмар наяву.

— Добре було б, — сказав хтось, — щоб вони знайшли це під ліжком у Віолетти. По заслузі їй буде самій разок помучитися, а то все інших мучить. — Всі засміялися.

Речел треба було минути велике складське приміщення. По один бік стояли бочки, по інший — ящики та мішки. Тут пахло цвіллю, і Речел завжди чула, проходячи підвалом, як шкребуться миші. Речел дісталася до середини і під лампами, з того боку, де колони, попрямувала до важких дверей. Вона із зусиллям потягнула за залізне кільце, і двері зі скрипом відкрилася. Речел потерла руки об кам'яну стіну, щоб зчистити іржу з кільця. Ще одні великі двері справа вели до в'язниці. Речел стала підніматися по сходах. Тут було темно, тільки одна лампа горіла нагорі, і Речел чула, як десь капає вода. Нарешті вона вийшла наверх. На верхніх майданчиках, крім неї, нікого не було, тільки гуляв вітер. Страх заважав їй плакати. Найбільше їй хотілося, щоб вони удвох втекли звідси.

Досягнувши верхнього поверху, Речел виглянула у коридор і озирнулася. В коридорі нікого не було. Навшпиньки пройшла вона по килиму до холу перед дверима принцеси і знову озирнулася. Нікого не було. Речел обережно прочинила двері. В кімнаті було темно. Вона прослизнула всередину і прикрила за собою двері. У каміні горів вогонь, але лампи були погашені. Речел обережно стала просуватися по килиму. Потім опустилася на карачки, заповзла в скриню і відкинула ковдру. Вона похолола. Ляльки не було.

— Втратила небудь? —