Борва мечів - Джордж Мартін

— Ця дівчинка назвала тебе убивцею. Ти заперечуєш убивство згаданого різницького підмайстра на ім’я Мика?

Здоровань здвигнув плечима.

— Я був присяжним панцирним слугою при Джофрі, оберігав його життя. А той різниченко напав на принца крові.

— Брехня! — Ар’я спробувала викрутитися з Гарвінового хвату. — То я на нього напала! Я побила Джофрі й викинула Лев’ячий Кіготь до річки. А Мика просто утік, бо я йому наказала.

— Ти бачив, як той хлопець напав на принца Джофрі? — запитав Хорта князь Берік Дондаріон.

— Я чув оповідь з вуст королівських родичів. Хто я такий, щоб піддавати сумніву слова ясновельможних осіб? — Клеган махнув руками у бік Ар’ї. — Рідна сестра оцієї розповідала те саме, коли стояла перед вашим дорогеньким Робертом.

— Санса брехала! — вигукнула Ар’я, знову лютуючи на сестру. — Все сталося не так, як вона розповіла. Зовсім не так!

Торос відвів князя Беріка убік, і вони трохи пошепотілися, поки Ар’я мовчки лютувала. «Вони мають його стратити! Я ж молилася за його смерть кількасот разів!»

Берік Дондаріон обернувся до Хорта.

— Тебе звинувачено у вбивстві, але ніхто не знає достеменно, чи вірне те звинувачення, а чи облудне. Тому не нам тебе судити. Я віддаю справедливість до рук Господа Світла і призначаю суд двобоєм.

Хорт підозріливо насупився, наче не вірив своїм вухам.

— Чи ти пришелепкуватий, а чи геть навіжений?

— Ані те, ані інше. Я — поборник правого суду. Доведи свою невинність із мечем у руках, і зможеш піти вільно.

— Ні! — заверещала Ар’я, перш ніж Гарвін устиг затулити їй рота.

«Так не можна! Він утече з вашого полону!» Люд Семицарства — хто з власних очей, а хто з чуток — добре знав, що Хорт із мечем у руках — то швидка та певна смерть. «Зараз він тут з усіх насміється» — майнула в неї думка.

І справді, стінами печери побігла луна від розкотистого скреготливого реготу, добряче присмаченого презирством.

— То хто тут зі мною битиметься? — Хорт зиркнув на Лимонного Сіряка. — Оцей зух, що накинувся обісцяною ковдрою? Ні? То може, ти, Мисливцю? Ти ж полюбляєш лупцювати собак. Ось тобі собака — прошу ласки.

Потім він побачив Зеленоборода.

— Ого! Нівроку в Тироші здоровані! Виходь наперед, ставай до бою. Чи змусиш битися за себе оце дрібне дівчисько?

Він знову зареготав.

— Не баріться — виходьте, кому кортить померти!

— З тобою битимуся я, — мовив князь Берік Дондаріон.

Ар’я пригадала всі байки, які про нього чула. «Його не можна вбити» — тріпалася у голові думка, чи радше без надії сподівання. Скажений Мисливець розчахнув ножем мотузки, що тримали докупи руки Сандора Клегана.

— Давай сюди меча та обладунок. — Хорт розім’яв подертий зап’ясток.

— Меча ти матимеш, — оголосив князь Берік, — але за обладунок тобі правитиме твоя невинність.

Клеган скривився, смикнув вустами.

— Моя невинність супроти твого панцира? Отакий у тебе суд?

— Неде! Допоможи зняти панцира.

Ар’їна шкіра вкрилася сиротами, коли князь Берік назвав ім’я її батька, та цей Нед виявився хлопчиком — білявим зброєносцем років десяти чи дванадцяти. Він хутко підскочив, розчепив застібки на зім’ятому панцирі порубіжного князя. Підбитий каптан під обладунком зогнив від віку та поту, і там, де його не тримало на тілі залізо, відвалювався шматками. Гендрі аж дух перехопило, і він проказав уголос:

— Мати Вишня милосердна!

Ребра князя Беріка виразно випиналися під шкірою. Над лівим соском зяяла колота дірка, оточена спухлим рубцем; коли лицар обернувся по свого меча та щита, Ар’я побачила такого самого рубця на спині. «Його прохромили списом.» Хорт, напевне, побачив те саме. «Але чи злякався?» Ар’ї кортіло, щоб він перед смертю спізнав жах — такий самий, як різниченко Мика.

Нед приніс князеві Беріку його пас із мечем та довгого чорного вапенрока. Таке вбрання личило носити на обладунок, тому на голих плечах воно висіло мішком; зате на грудях зміїлася розгалужена блискавка княжого дому Дондаріон. Князь Берік вийняв з піхов меча і повернув паса зброєносцеві.

Торос приніс Хортові його паса з мечем, але віддавати вагався.

— Цікаво, чи мають такі пси, як ти, хоч трохи честі? — запитав жрець. — Ще надумаєш прорубатися на волю або вхопити в заручники дитину. Гей, Анжею, Денете, Кайло! Лишень спробує зрадити нашу довіру — прикрасьте його пір’ям гарнесенько.

Торос передав Клеганові зброю лише тоді, коли троє названих лучників наклали стріли на тятиви. Хорт висмикнув меча на волю і жбурнув піхви убік. Скажений Мисливець віддав йому дубового щита, набитого залізом, фарбованого жовтим, із трьома чорними псами Клеганів на полі. Хлопчина Нед подав князеві Беріку його власного щита — такого побитого та порубаного, що лілова блискавка і розсип зірок на ньому вже ледве вгадувалися.

Коли Хорт рушив був до супротивника, Торос Мирійський його зупинив.

— Спершу ми помолимося. — Він обернувся до вогню і здійняв руки вгору. — Господи Світла, уздри нас!

Усією печерою залунали голоси — то безкороговне братство приєдналося до молитви.

— Господи Світла, борони нас!

— Господи Світла, убережи нас у пітьмі!

— Господи Світла, осяй нас ликом своїм!

— Запали поміж нас полум’я твоє, о Ра-Гльоре! — проказав червоний жрець. — Покажи нам вини та правди цього чоловіка. Скарай його на смерть, якщо він винен, і додай сили його правиці, якщо він чистий перед лицем твоїм. Даруй нас мудрістю, о Господи Світла!

— Бо ніч темна, — співучо проказали усі інші, а серед них Гарвін та Анжей, — і повна жахіть.

— Ця печера теж темна нівроку, — відповів Хорт, — а за жахіття тут буду я. Молися, Дондаріоне, щоб твій бог мав до тебе ласку, бо скоро ти з ним зустрінешся.

Без усмішки та жодного слова князь Берік притиснув край меча до лівої долоні й повільно повів униз. Темна кров із довгої рани задзюрила сталевим клинком. І раптом меч спалахнув вогнем.

Ар’я почула, як Гендрі прошепотів молитву.

— Щоб ти згорів у семи пеклах! — вилаявся Хорт. — Разом із Торосом!

Він люто зиркнув на червоного жерця.

— Як упораюся з ним — ти, мирійська почваро, будеш наступним.

— Кожним словом ти сам проголошуєш собі вирок, собако, — відповів Торос, поки Лим, Зеленоборід і Джак-Щасливець вигукували погрози та прокльони.

Князь Берік тим часом