Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Річард уявив собі, як він відсікає мечем голову відьми. Його охопила лють. Він зосередився на цьому образі, сподіваючись, що і Шота побачить те ж саме. Потім придушив гнів, але тільки злегка, готовий знову дати йому хід.
— А як зі мною? Ти мене боїшся?
Шота тихенько засміялася.
— Шукача Істини? Ні, мабуть.
Річард вже ледь стримувався.
— А може, слід було б?
— Можливо… в звичайний час. Але зараз час незвичайний. Інакше б ти сюди не прийшов. Хіба ти прийшов вбити мене? Адже ти мене врятував. — Вона подивилася на Річарда так, наче хотіла сказати, що соромно задавати дурні питання. Потім раптом обійшла навколо нього. Він повертався всім тілом в ту ж сторону, що і вона, стежачи, щоб меч завжди був між ними. Але, здається, це її не турбувало.
— В такий час, як зараз, з'являється потреба в дивних союзах. Тільки сильні мають достатньо мудрості, щоб визнати це. — Шота замовкла, зупинилася і оцінююче подивилася на нього. — Мій герой. Я не пригадаю, коли останній раз комусь приходило в голову рятувати мене. — Вона нахилилася до нього. — Воістину, це було дуже галантно.
Річарда злила її невимушеність, і в той же час він відчував її дивну привабливість.
— Не тіш себе ілюзією, — відповів він, — у мене були на те причини. — Він знав, що Шота не може бути для нього привабливою. Вона сама сказала, що збирається вбити двох його кращих друзів, і вже по тому, як вона обійшлася з Келен, було видно, що це не порожні погрози. Гірше того, хоча він оголив меч, наповнився люттю, він все ж відчував на собі чари Шоти. У нього було таке відчуття, ніби він занурюється у воду, і, на його подив, відчуття це не було неприємним.
Шота знову посміхнулася йому.
— Я говорила вже, що тільки у сильних достатньо мудрості для потрібних союзів. Чарівник недостатньо мудрий, він намагався вбити мене. І в неї немає достатньої мудрості, їй теж хотілося цього. Вона сама не хотіла сюди прийти. Тільки у тебе вистачило мудрості, щоб зрозуміти необхідність нашого союзу.
Річард зробив зусилля, щоб лють його не зникла.
— Я не можу укладати союз з тими, хто хоче вбити моїх друзів.
— Навіть якщо вони першими намагалися вбити мене? Хіба я не маю права на самозахист? Невже я повинна дозволити вбити себе тільки тому, що цього хочуть твої друзі? Річард, — додала вона, посміхаючись і хмурячись, — подумай про це і подивися на це моїми очима.
Річард подумав над її словами, але нічого не сказав. Шота обняла його за талію.
— Але ти поводився як лицар. Ти зробив дуже рідкісний вчинок: ризикнув життям заради мене, заради відьми. Це не можна залишити без нагороди. Ти заробив одне бажання. Просто назви зараз все, що захочеш, і це здійсниться. — Вона змахнула в повітрі вільною рукою. — Все, що бажаєш, по моєму слову.
Річард відкрив було рот, але вона обережно приклала пальця до його губ.
— Не зіпсуй моєї думки про себе необдуманою відповіддю. Не витрать бажання даремно. Ти ж можеш отримати все, що захочеш. Це повинно бути важливе бажання, можливо навіть, найважливіше бажання в твоєму житті. Поспішність може бути подібною до смерті.
Річард знову відчув гнів, незважаючи на дивну чарівність цієї жінки.
— Тут нема про що думати. Я хочу, щоб ти не вбивала моїх друзів. Вони повинні піти звідси живими і неушкодженими.
— Боюся, це ускладнить справу, — зітхнула Шота.
— А, так твоє слово нічого не значить?
Вона подивилася на нього докірливо, і тон її став трохи більш різким:
— Моє слово означає дуже багато. Я просто попереджаю, що це ускладнить справу. Ти ж прийшов сюди за відповіддю на одне важливе питання. Тобі достатньо лише попросити, і я виконаю твоє прохання. Хіба цього ти хочеш? Запитай себе, чи немає у тебе більш важливого бажання. Подумай, скільки людей загине, якщо ти не зможеш виконати свій обов'язок. — Вона знову обняла його і чарівно посміхнулася. — Річард, твій меч збиває тебе. Його чарівна сила заважає тобі думати. Прибери його і подумай знову. Якщо ти мудрий, ти прислухаєшся до моєї поради. В ній є смисл.
Річард роздратовано сунув меч у піхви, бажаючи показати, що він не перемінить рішення. Він озирнувся й подивився на Зедда, скам'янілого на дорозі, потім на Келен, по тілі якої звивалися змії. Коли їхні очі зустрілися, Річард здригнувся від болю за неї. В очах Келен прочитав він її бажання: вона хотіла, щоб Річард запитав про скриньку. Річард відвернувся, не в силах бачити її муки.
— Я прибрав меч, Шота, і це нічого не змінило. Ти ж все одно даси відповідь на моє запитання. Адже й твоє життя залежить від того, чи буду я знати відповідь. Так що я не витрачаю дарма свого бажання. Чи можу я погубити життя друзів заради того, щоб отримати відповідь, яку ти сама збираєшся мені дати? Що ж, виконуй свою обіцянку!
Шота глянула на нього, і в погляді її він знову побачив древню мудрість.
— Дорогий Річард, — сказала вона тихо, — Шукачу Істини потрібен гнів. Але ти не повинен дозволяти, щоб гнів позбавляв тебе мудрості. Не намагайся судити поспішно про справи, які ти не до кінця розумієш. Не всі справи такі, якими здаються. Іноді те, що тобі не подобається, рятує тебе.
Вона знову торкнулася рукою його обличчя, знову нагадавши матір. Її ласка заспокоювала, викликаючи чомусь печаль. Зараз він відчув, що вже не так побоюється її.
— Будь ласка, Шота, — прошепотів він, — я вже назвав своє бажання. Виконай його!
— Ти побажав, милий Річард, а я виконала, — відповіла вона сумним голосом.
Він подивився на Келен. Змії, як і раніше залишилися на її тілі.
