Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Це-то я знаю, — обережно промовив він.

— Річард, — сказала Шота, з зусиллям, мабуть, підбираючи слова, — я відьма, а яка — я вже говорила. Одна з моїх особливостей — уміння заглянути в майбутнє. Це одна з причин, по якій дурні мене бояться. — Вона заглянула йому прямо в очі, так що він відчув себе ніяково. — Прошу тебе, Річард, не будь одним з них. Не треба боятися мене тому лише, що я бачу дещо, але не маю над ними влади. Адже якщо я знаю щось про майбутні події, це ще не означає, що мені все це самій дуже подобається. Тільки своїми діями в сьогоденні ми можемо вплинути на те, що має статися. Будь достатньо мудрий, щоб використати знання правди у своїх інтересах.

— Яку ж правду бачиш ти в Келен? — Пошепки запитав він.

Погляд її ніби обпалив, голос став різким і разючим, як клинок:

— Якщо не вбити Келен, вона застосує проти тебе даровану їй силу. В цьому не доводиться сумніватися. Твій меч може захистити тебе від чарівного вогню, але не від її дотику.

Річард відчув, що йому стало дуже боляче, ніби його вразили клинком в груди.

— Ні! — Вигукнула Келен. Вони обидва подивилися на неї. При словах відьми обличчя її зморщилося від болю. — Ні, Шота, клянусь, я не зроблю з ним цього.

Сльози покотилися по її щоках. Шота простягнула руку, не торкаючись змій, і ласкаво погладила її по обличчю.

— Якщо ти залишишся в живих, дитя моє, я боюся, ти це зробиш. — Вона стерла сльозу зі щоки Келен. — Одного разу ти вже була готова до цього. — Шота говорила з несподіваним співчуттям. — Ти була на волосок від цього. Адже це правда. Скажи йому сама, що це правда.

Келен розгублено подивилася на Річарда. Він заглянув у її глибокі зелені очі і згадав, як три рази торкалася вона його, коли він тримав меч, і як він здригався від цього дотику, що було попередженням. Тоді, у людей Тіни, коли з'явилися тіні, це попередження було таким сильним, що він мало не вдарив її мечем, перш ніж вона б встигла зреагувати. Келен спохмурніла і відвела погляд, намагаючись не дивитися на нього. Вона закусила губу і тихо застогнала.

— Чи правда це? — Пошепки запитав Річард, якому важко стало дихати. — Чи була ти на волосок від того, щоб застосувати свою чарівну силу проти мене, як каже Шота?

Келен, чиє обличчя стало, здається, ще блідіше, ніж було, знову застогнала, на цей раз голосно, як від сильного болю. Вона закрила очі, і немов приглушене ридання вирвалося з її грудей.

— Прошу тебе, Шота, убий мене. Ти повинна це зробити. Я присягнулася захищати Річарда і зупинити Даркена Рала. Прошу тебе, — повторювала вона крізь сльози. — Інакше не можна. Ти повинна це зробити.

— Не можу, — тихо сказала Шота. — Я повинна виконати одне бажання. Дуже дурне бажання.

Річард не міг дивитися, як мучиться Келен, благаючи вбити її. Клубок в горлі, здавалося, ось-ось задушить його.

А Келен раптом закричала і підняла руки вгору, щоб змії почали жалити її. Річард кинувся до неї, але змії зникли. Келен втупилася на свої руки, більше не бачачи на них ніяких змій.

— Я шкодую, Келен. Якби я дозволила їм вкусити тебе, я б порушила свою обіцянку.

Келен впала на коліна, ридаючи, зарившись обличчям у траву, пальці її рили землю.

— Прости, Річард, — плакала вона, хапаючись руками за траву і за його ноги. — Я прошу тебе, я дала обітницю захищати тебе. Так багато людей вже загинуло. Візьми свій меч, убий мене, прошу тебе!

— Келен… я не можу… — Більше він не вимовив ні слова.

— Річард, — сказала Шота, сама ледве не в плачу, — якщо вона залишиться в живих, то, перш ніж Рал відкриє шкатулки, вона направить свою чарівну силу проти тебе. В цьому немає ніякого сумніву, і цього не зміниш. Я виконала твоє бажання, і я не можу вбити її. Ти повинен зробити це сам.

— Ні! — Крикнув він.

Келен знову закричала, наче від болю і вихопила свій ніж.

Побачивши, що вона хоче вразити саме себе, Річард схопив її за руку.

— Прошу тебе, Річард, — плакала вона, впавши йому на груди, — ти ж не розумієш. Я повинна це зробити. Якщо я залишуся жити, на мені буде лежати вина за всі справи Рала, за все, що трапиться потім.

Річард, тримаючи її за руки, заклав їх за її спину так, щоб вона не могла пустити ніж в хід. Він зло подивився на Шоту, яка стояла і спостерігала за ними. Чи можливо те, що вона говорить? Він уже шкодував, що не послухався Келен і взагалі прийшов сюди. Він злегка відпустив її руку, коли відчув, що їй боляче. Його думки плуталися. Чи варто їй дозволити вбити себе? Рука його тремтіла.

— Будь ласка, Річард, — крізь сльози сказала Шота. — Ти можеш ненавидіти мене за те, що я така, як є, але тільки не за те, що я сказала тобі правду.

— Правду таку, якою ти її бачиш, Шота. Але, можливо, не таку, якою вона буде насправді.

Вона сумно кивнула.

— Остання шкатулка Одена — у королеви Мілени. — Вона говорила ледь чутно. — Але пам'ятай: володіти нею королеві недовго. Якщо хочеш повірити в правду, як я її бачу. — Вона повернулася до «супутника».

— Самюель, виведи їх звідси. Не бери нічого з їхнього майна. Я буду дуже незадоволена, якщо ти зробиш це. Це стосується і Меча Істини.

Не дивлячись на Річарда, Шота повернулася і пішла по дорозі, але, він встиг помітити сльозу на її щоці. Вона зупинилася на півдорозі і забарилася. Річард бачив, що вона підняла голову, але не обернулася.

— Коли все це скінчиться… — Їй важко було говорити від сильного хвилювання, — і якщо станеться,