Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
У дні нуменорських королів такий ошляхетнений вестрон поширився цілим світом, його знали навіть їхні вороги; проте й дунедайни дедалі частіше розмовляли саме цією мовою. Тож у період Війни за Перстень ельфійську мову знала тільки дещиця мешканців Ґондору, й кількість їхня з дня на день зменшувалася. Знавці цих мов жили головно в Мінас-Тіріті й у сусідніх містах, а також на підпорядкованій території вельмож Дол-Амрота. Проте майже всі власні назви й топоніми у Ґондорі були ельфійськими за формою й значенням. Походження деяких огортала таємниця, але вони, без сумніву, дійшли з тих часів, коли кораблі нуменорців іще не підкорили Море: приміром, Умбар, Арнах і Ерех, а також назви гір Ейленах та Ріммон. Форлонґ теж належить до цього типу назв.
Більшість людей із північних околиць Західних Земель походила від едайнів Першої Епохи чи від споріднених із ними груп. Відтак мови їхні були близькі до адунайської, а деякі зберегли подібність до спільної мови. Такими були й народи, які мешкали у верхніх долинах Андуїну, – беорнінґи та лісовики зі Західного Морок-лісу; і далі на північ і на схід – люди з Довгого Озера та з Долу. З теренів, які простяглися між Ірисовою Рікою та Візкаменем, походив народ, відомий як рогірими, Повелителі Коней. Вони розмовляли своєю предковічною мовою та, послуговуючись нею, дали нові назви майже всім місцям своєї нової країни; себе вони іменували еорлінґами, або Людьми з Вершницької Марки. Та володарі того народу добре знали спільну мову і говорили нею шляхетно – на кшталт своїх союзників у Ґондорі: бо вестрону в Ґондорі, звідки, власне, він і поширився, все ще був притаманний вишуканий і старовинний стиль.
Цілком відмінною мовою послуговувалися дикуни з Лісу Друадан. Інакшою чи хіба що віддалено спорідненою з вестроном була й мова смурноземців. То були рештки тих народів, котрі в минулі епохи мешкали в долинах Білих Гір. Мерці зі Смурного Капища належали до них. Але в період Темноліття інші народи переселилися до південних долин Імлистих Гір; а вже звідти декотрі з них перебралися на пустельні землі аж до Курганних Пагорбів на півночі. Це і були родоначальники людей із Брі: проте відбулося це задовго до того, як вони стали підданцями Північного Королівства Арнору та перейняли вестрон. Тільки у Смурних Землях люди цього роду не покинули власної давньої мови та звичаїв – загадковий народ, що ворогував із дунедайнами і ненавидів рогіримів.
З їхніх мов у цій книзі фігурує одне-єдине слово форґойли – так вони називали рогіримів (кажуть, це означало «соломоголові»). Натомість рогірими називали терени цих людей і їхніх мешканців Смурними Землями і смурноземцями, бо представники тих народів були смагляві й темноволосі: зв’язку між складником дун (смурно) в цих назвах і сіроельфійським словом Дун – «захід» – немає.
Про гобітів
Гобіти зі Ширу та з Брі на той час, імовірно, перейняли спільну мову вже понад тисячу років тому. Проте вживали її по-своєму, вільно та недбало, хоч окремі, більше освічені за інших, усе ще вміли, коли випадала така оказія, застосувати переваги нормативного варіанту цієї мови.
Писемних згадок про мову, рідну саме для гобітів, немає. У прадавні дні вони, здається, завжди пристосовували до своїх потреб мови людей, біля чи серед котрих мешкали. Тож, потрапивши до Еріадору, гобіти швидко перейняли спільну мову і до того часу, коли вони оселились у Брі, вже почали потроху забувати ту, якою користувалися раніше. А раніше гобіти, найімовірніше, послуговувалися мовою людей із верхів’їв Андуїну, спорідненою з мовою рогіримів; утім, південні стури, схоже, до того, як перебралися на північ до Ширу, розмовляли мовою, спорідненою з мовою смурноземців[88].
Усі ці переміщення в часи Фродо все ще можна було відстежити за певними слідами, які гобіти залишили в місцевих словах і в назвах, чимало з яких дуже нагадували ті, що побутували в мовах Долу чи Рогану. Найбільш вартими уваги в цьому аспекті були назви днів, місяців і пір року; кілька слів такого самого штибу (як-от метом та сміал) і надалі перебували в загальному вжитку, та більшість збереглася тільки в топонімах Брі та Ширу. Імена самих гобітів теж показові в цьому сенсі й походили з далекого минулого.
Гобітами називали себе й усіх своїх родичів мешканці Ширу. Тим часом люди називали їх півмірками, а ельфи – періаннатами. Звідки взялося слово гобіт, не пригадує майже ніхто. Здається, проте, що первісно блідошкіри називали так власостопів і стурів, а ще то була спрощена форма слова, повний варіант якого найкраще зберігся в Рогані: гольбитла – «норорий».
Про інші раси
Енти. Найдавнішою расою, що продовжувала існувати у Третю Епоху, були онодрими, або ениди. Ентами їх називали мовою Рогану. Ельдари познайомилися з ними ще у прадавні часи, і саме завдяки ельдарам енти здобули якщо не власну мову, то принаймні прагнення говорити. Мовлення їхнє було не схоже на жодне інше: повільне, дзвінке, густе, з безліччю повторів, загалом – велемовне, сформоване такою багатогранністю звучання голосних і тонових відмінностей, що навіть ельдарські хранителі премудрості не наважувалися відтворити цю мову на письмі. Енти спілкувалися нею лише між собою, та потреби втаємничувати її не виникало: ніхто інший просто не міг її вивчити.
Самі ж енти прекрасно відчували різні мови, швидко їх вивчали та ніколи не забували. Проте вони надавали перевагу ельдарським мовам, а найбільше любили стародавню високоельфійську. Відтак дивні слова та назви, що їх гобіти задокументували як почуті з уст Деревобородого й інших ентів, насправді є або просто ельфійськими, або фрагментами ельфійського мовлення, нанизаними докупи на ентівський манір[89]. Декотрі з цих слів – квенійські, як-от Тауреліломеа-тумбалеморна Тумбалетауреа Ломеанор, що можна дослівно відтворити як «Лісобагатотінноглибокодолиночорне Глибокодолинолісозаросле Похмуроземелля», – говорячи це, Деревобородий мав на увазі приблизно таке: «У глибоких видолинках лісу запала чорна тінь». А декотрі з цих слів – синдарські, як-от Фанґорн («борода дерева») чи Фімбретіль («тонкий бук»).
* * *
Орки та чорномова. Орк – саме цей варіант назви роганською мовою інші народи вживали щодо цих огидних істот. Синдарською вона звучала орх. Без сумніву, чорномовське слово урук споріднене
