Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

* * *

Назви літер. У всіх видах письма кожна літера та кожен знак мали свої назви; та назви ці було допасовано до фонетичного вжитку (чи вони описували фонетичний узус) конкретного знака в кожному окремому виді письма. Проте часто, особливо під час опису літер в інших способах письма, виникала потреба дати літері назву саме як літері – зважаючи на її форму. З цією метою у квеньї зазвичай послуговувалися «повними назвами» літер, навіть якщо йшлося суто про їхній ужиток у самій квеньї. Кожна «повна назва» була словом, яке реально існувало в цій мові й містило потрібну літеру. По змозі вона повинна була передавати перший звук цього слова; якщо ж звук чи звукосполучення в такій позиції були неможливі, то вони мусили йти відразу за початковим голосним. Ось назви поданих у таблиці літер: 1) тинко – «метал», парма – «книжка», кальма – «світоч», квессе – «батько»; 2) андо – «брама», умбар – «доля», анґа – «залізо», анґве – «павутиння»; 3) туле (суле) – «дух», формен – «північ», гарма – «скарб» (або ж ага – «лють»), гвеста – «легіт»; 4) анто – «рот», ампа – «гак», анка – «щелепи», унке – «порожнина»; 5) нумен – «захід», мальта – «золото», нольдо (давніше – нґольдо) – один із родів нольдорів, нвальме (давніше – нґвальме) – «мука»; 6) оре – «серце» (внутрішній розум), вала – «божественна сила», анна – «дарунок», вілья – «повітря», «небо» (давніше – в’їлья); ромен – «схід», арда – «простір», «територія», ламбе – «язик», альда – «дерево»; сильме – «зоряне світло», сильме нукверна (обернене с), аре – «сонячне світло» (або ессе – «ім’я»), аре нукверна; г’ярмен – «південь», гвеста синдаринва, янта – «міст», уре – «спека». Певні варіації згаданих назв виникли у зв’язку з тим, що існували й інші, раніші, назви, які побутували у квеньї до того, як вона зазнала змін у вимові Вигнанців. Зокрема, літера № 11 називалася гарма, коли передавала спірант х у всіх позиціях, але коли цей звук став приглушеним варіантом г[84] у початковій позиції (хоча залишився х у середній), щодо нього було вжито назву ага. Аре первісно була азе, проте, коли з злився із 21, цей знак почали використовувати на позначення дуже поширеного у квеньї сс і назвали його ессе. Гвеста синдаринва, або «сіроельфійське гв», названо так тому, що у квеньї 12-та літера позначала звукосполучення гв, а окремих знаків для передання хв і гв ця мова не потребувала. Найбільш знаними й уживаними були назви літер 17 – н, 33 – г’я, 25 – р, 10 – ф: нумен, г’ярмен, ромен, формен = «захід», «південь», «схід», «північ» (порівняй: синдарські дун чи аннун, гарад, рун чи амрун, фород). Ці літери вказували на напрямки: Зх., Пд., Сх., Пн. – навіть у тих мовах, які послуговувались іншою термінологією. У Західних землях їх називали саме в такому порядку, починаючи з н стоячи обличчям до заходу; г’ярмен та формен узагалі означали «територія ліворуч» і «територія праворуч» (протилежно до позначення такого розташування у багатьох людських мовах).

іі

Керти

Кертас Дерон первісно було призначено лише для передання звуків синдарської мови. Найстарішими кертами були №№ 1, 2, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 19, 22, 29, 31, 35, 36, 39, 42, 46, 50 і керта, що варіювала між 13 і 15. Значення надавали літерам не систематично. №№ 39, 42, 46, 50 були голосними та залишилися ними в усіх подальших доопрацюваннях. №№ 13, 15 вживали на позначення г або с, а 35, відповідно, позначав с або г. Цю тенденцію – вагання щодо надання літері значення с чи г – спостерігаємо й у пізніших комплектах шрифтів. У тих символах, які складалися з «основи» та «гілки», 1–31, якщо додавали ще одну (лишень одну) гілку, то її розміщували праворуч. Обернений варіант теж траплявся досить часто, проте не мав фонетичного значення.

* * *

Давні форми цього вдосконаленого та розширеного кертасу набули назви Анґертас Дерон, адже поправив і реорганізував старі керти, як вважають, Дерон. Однак головні нововведення: запровадження двох нових рядів 13-17 і 23-28 – найімовірніше, винайшли нольдори з Ереґіону, бо ці знаки вживали на позначення звуків, непритаманних синдарській мові.

У реорганізації Анґертасу вдається помітити кілька основних (вочевидь, натхненних Феаноровою системою) принципів: 1) додавання риски до гілки вказувало на участь голосу; 2) обернена керта вказувала на появу «спіранта»; 3) розміщення двох гілок обабіч основи вказувало на участь голосу та назальність. Принципів цих дотримувалися послідовно, з єдиним винятком. Синдарська (архаїчна) мова потребувала знака для передання спіранта м (або носового в), а тому що цього найлегше було досягти, використавши обернений знак для м, то оберненому № 6 надали значення м, а от № 5 – значення гв.

№ 36, який, теоретично, означав з, вживали в синдарському чи квенійському правописах на позначення сс, – порівняй: Феаноровий 31. № 39 вживали на позначення і або й; 34 і 35 вживали на позначення с; а 38 – на позначення поширеної послідовності нд, хоча між ним і дентальними звуками не було очевидної формальної спорідненості.

У «Таблиці значень» ті символи, які розташовані ліворуч і розділені з допомогою знака, набувають значення давнішого Анґертасу. А ті, які розташовані праворуч, передають значення ґномівського Анґертас Морія[85]. Відомо, що ґноми Морії запровадили кілька несистематичних змін значень, а також кілька нових керт: 37, 40, 41, 53, 55, 56. Зміни у просторовому розташуванні літер переважно були зумовлені двома причинами: 1) зміною значень 34, 35, 54 відповідно до г, г’ (чистий або гортанний початок слова з голосного, що виник у кгуздульській мові) та с; 2) вихід із ужитку №№ 14, 16, які ґноми заміняли на 29 і 30. Також можна простежити послідовний ужиток 12 для р, винайдення 53 для н (і переплутування цього знака з № 22); вживання 17 для з, його узгодження з 54 у значенні с, послідовний ужиток 36 для довгого носового н і появу нової керти 37 для нґ. Нові символи 55, 56 за походженням були половинчастими формами № 46, і їх вживали на позначення голосних на кшталт подовженого а та короткого е, які були поширені у ґномівській мові й у вестроні. Слабкі та непомітні,