Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Бенкет круків - Джордж Мартін

Бенкет круків - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Бенкет круків - Джордж Мартін
Матір Небесна ридає від болю. Ми принесли кістки з усього королівства, щоб вони засвідчили страсті Віри.

Серсі відчувала на собі очі присутніх.

— Король дізнається про ці звірячі злочини,— урочисто пообіцяла вона.— Томен обурений буде не менше за вас. Це все справа рук Станіса і його червоної відьми, а ще дикунів-північан, які поклоняються деревам і вовкам,— вона піднесла голос.— Люди добрі, ваші небіжчики будуть відомщені!

Зірвалося декілька схвальних вигуків, та лише декілька.

— Ми не просимо відомщення за небіжчиків,— мовив одноногий,— а просимо захисту для живих. Для септів і святих місць.

— Залізний трон має захищати Віру,— прогарчав якийсь незграба з намальованою на лобі семикутною зіркою.— Король, який не захищає свій народ, це не король.

Навколо нього почулося схвальне бурмотіння. Один з чоловіків мав зухвальство ухопити за зап'ясток сера Мірина, вигукнувши:

— Час усім помазаним лицарям покинути своїх володарів і йти обороняти Віру. Ставайте до наших лав, сер, якщо шануєте Сімох.

— Відпустіть мене,— вирвав руку сер Мірин.

— Я почула вас,— мовила Серсі.— Син мій ще маленький, але Сімох шанує всім серцем. Він захистить вас, і я теж.

Але чоловіка з зіркою на лобі це не зворушило.

— Нас захистить Воїн,— сказав він,— а не отой гладкий малолітній король.

Мірин Трант потягнувся до меча, проте Серсі не дала йому висмикнути крицю з піхов. У цьому морі горобців у королеви тільки двоє лицарів. Тут і там видно було кийки й коси, дрючки й дубини, декілька сокир.

— Не дозволю проливати кров у святому місці, сер...— («Чого всі чоловіки поводяться як діти? Зарубайте одного — й решта роздеруть нас на шматочки»).— Всі ми — діти Матері. Ходімо, його святість чекає на нас.

Та поки вона продиралася крізь юрму на сходах септу, двері перегородив озброєний загін. Вдягнені вояки були в кольчуги й дублену шкіру, а подекуди й пом'яті кіраси. Дехто мав списи й мечі. Більшість надавали перевагу топорам і мали на вибілених сюрко вишиті червоні зорі. Двоє нахабно схрестити списи, загороджуючи дорогу.

— Це так ви зустрічаєте королеву? — поцікавилася Серсі.— Де Рейнард і Торберт?

Ті двоє ніколи не марнували нагоди підлеститися. Торберт цілу виставу влаштовував, навколішках миючи їй ноги.

— Не знаю, про кого ви,— мовив один з вояків з червоною зіркою на сюрко,— та якщо вони належать до Віри, певно, Семеро потребували їхньої служби деінде.

— Септон Рейнард і септон Торберт належать до найправедніших,— сказала Серсі,— вони розлютяться, дізнавшись, що ви перепинили мені дорогу. Ви не пускаєте мене в священний септ Бейлора?

— Ваша світлосте,— заговорив сивобородий горбань,— вас ми ласкаво просимо, але вашим воякам доведеться мечі лишити тут. За наказом верховного септона зброя в стінах септу заборонена.

— Лицарі королівської варти не складають мечів навіть у присутності короля.

— У королівському палаці діють королівські закони,— озвався літній лицар,— але це палац божий.

У Серсі спалахнули щоки. Досить сказати одне слово Мірину Транту — і цей сивобородий горбань побачиться з богами раніше, ніж очікує. «Не тут. Не зараз».

— Чекайте на мене тут,— коротко мовила вона до королівської варти і сама-одна рушила сходами нагору. Списники розвели списи. Двоє інших навалилися на стулки дверей — і ті з рипінням розчахнулися.

У залі світильників Серсі побачила два десятки септонів, які стояли навколішках, але не молилися. Всі вони мали цебра з мильною водою й відтирали підлогу. Через грубі домоткані мантії і прості сандалії Серсі спершу прийняла їх за горобців — поки один з них не підвів голову. З обличчя він був червоний як буряк, а на руках понатирав криваві водянки.

— Ваша світлосте.

— Септоне Рейнарде? — королева власним очам не вірила.— Чого це ви навколішках?

— Він миє підлогу,— озвався інший — на кілька дюймів нижчий за королеву й худий, як держак мітли.— Робота — ось молитва, найприємніша Ковалю,— він стиснув мітлу в руках.— Ваша світлосте, ми чекали на вас.

Бороду він мав каштанову з сивиною, коротко підстрижену, а волосся — скручене на потилиці ґулею. Мантія на ньому була чистенька, однак також потерта й залатана. Прибираючи, він закасав по лікті рукави, а от нижче колін мантія вся була мокра. Риси обличчя мав гострі, а очі глибоко посаджені й зеленкувато-карі, як твань. «Ноги босі»,— збентежено зауважила королева. Ступні були жахливі: тверді й ороговілі, мозолясті.

— Його святість — це ви?

— Ми.

«Отче, дай мені сили». Королева розуміла, що має опуститися навколішки, але ж підлога була мокра від мила й брудної води, а їй не хотілося зіпсувати сукню. Серсі глянула на літніх септонів, які стояли навколішках.

— Не бачу свого друга септона Торберта.

— Септон Торберт покараний — сидить у покаянній келії на хлібі й воді. Грішно людині бути такою товстою, коли половина королівства голодує.

Серсі на сьогодні було вже досить. Вона не приховувала гніву.

— Це так ви мене вітаєте? З мокрою щіткою в руці? Ви взагалі знаєте, хто я така?

— Ваша світлість — королева-регентша Сімох Королівств,— озвався чоловік,— але в «Семикутній зірці» пишеться, що люди схиляються перед лордами, лорди — перед королем, а королі й королеви мають схилятися перед Єдиним у сімох ликах.

«Він натякає, що я маю опуститися навколішки?» Якщо так, то він погано знав королеву.

— За правилами, ви мали зустріти мене на сходах у своїй найкращій мантії, з кришталевим вінцем на голові.

— Нема у нас вінця, ваша світлосте.

Вона ще більше нахмурилася.

— Мій лорд-батько дарував вашому попереднику неймовірної краси вінець з кришталю й золотої канителі.

— За цей дарунок ми славимо його в молитвах,— озвався верховний септон,— але біднякам харч потрібен значно більше, ніж нам — золото й кришталь на голові. Вінець продали. Так само як і всі інші в наших підвалах, а ще всі наші персні, золототкані та сріблоткані мантії. Зігрітися можна й вовною. Ось чому Семеро благословили нас вівцями.

«Та він геть божевільний». Найправедніші, мабуть, також збожеволіли, якщо підвищили до верховного септона цю істоту... збожеволіли — або ж занадто налякалися жебраків під дверима. Кайбернові нашіптувачі запевняють, що септону Люсіону не вистачало всього дев'ятьох голосів, коли двері не витримали й у великий септ увірвалися горобці, тримаючи на плечах свого ватажка, а в руках — сокири.

Серсі втупилася в коротуна крижаним поглядом.

— Чи не можемо ми переговорити віч-на-віч, ваша святосте?

Верховний септон передав мітлу

Відгуки про книгу Бенкет круків - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: