Бенкет круків - Джордж Мартін
Наближаючись до ведмежої ями, він угледів бліде холодне світло ліхтаря, яке заливало круті яруси кам'яних трибун. «Схоже, хтось мене випередив». У ямі тренуватися дуже зручно; можливо, це сер Ілін уже чекає на Джеймі.
Однак лицар, який стояв над ямою, був вищий: бородатий здоровань у червоно-білому сюрко, оздобленому грифонами. «Конінтон. А він тут що робить?» Унизу на піску й досі валялася ведмежа туша, від якої лишився тільки скелет і подерте хутро, напівзасипані піском.
Джеймі відчув укол жалості до бідолашного звіра. «Ну, принаймні загинув він у бою».
— Пане Ронете,— гукнув Джеймі,— ви заблукали? Знаю, замок великий.
Рудий Ронет підніс ліхтаря.
— Хотів подивитися на бурмила, з яким танцювала дівиця-не-дуже-мила...— Ронетова борода горіла, наче у вогні. Джеймі відчув запах перегару.— А це правда, що дівка билася голяка?
— Голяка? Ні,— мовив Джеймі; цікаво, коли ця історія обросла такими вигадками? — Лицедії вбрали її в рожеву шовкову сукню й дали турнірного меча. Цап хотів її смерть перетворити на розвагу. В іншому разі...
— ...побачивши голу Брієнну, ведмідь би перелякано кинувся навтьоки,— розреготався Конінтон.
Але Джеймі не підтримав сміху.
— Ви так говорите, наче знайомі з нею.
— Ми були заручені.
Джеймі здивувався. Про заручини Брієнна ніколи не згадувала.
— Це батько підшукав їй пару?..
— Причому робив це тричі,— мовив Конінтон.— Я був другим. Насправді ідея належала моєму таткові. Я чув від людей, що дівка потворна, й так йому і сказав, а він заявив, що жінки всі однакові, щойно загасити свічки.
— Ваш батько...— Джеймі роздивлявся сюрко Рудого Ронета, де на червоно-білому полі дивилися один на одного два грифони. Танцюючі грифони.— Нашого покійного правиці... брат, правильно?
— Двоюрідний. У лорда Джона не було рідних братів.
— Авжеж.
Нахлинули спогади. Джон Конінтон був другом королевича Рейтара. Коли Мерівезер так жалюгідно провалив придушення Робертового повстання, а королевича Рейтара ніде не могли розшукати, Ейрис ухопився за того, хто був під рукою, і призначив правицею Конінтона. От тільки Божевільний Король дуже любив рубати правиці. Лорда Джона це спіткало після Битви дзвонів: його позбавили титулів, земель і грошей і вислали за море у вигнання, де він незабаром і допився до смерті. Але його кузен — батько Рудого Ронета — приєднався до повстання й після Тризуба у винагороду отримав Гніздо Грифона. Однак, одержав він тільки замок: золото Роберт залишив собі, а більшу частину земель віддав своїм палкішим прихильникам.
Сер Ронет був простим лицарем-землевласником. Для такого панна Тартська і справді була лакоминкою.
— Чому ж ви не побралися? — запитав Джеймі.
— Ну, я побував на Тарті й побачив її. Я був старший за неї на шість років, але на зріст вона вже тоді наздогнала мене. Просто паця в паволоці, хоча у паці могли б цицьки бути побільше. Розмовляла вона затинаючись. Отож я подарував їй троянду і сказав, що більшого вона від мене в житті не отримає,— Конінтон зазирнув у яму.— Ведмідь не такий був волохатий, як та потвора, мабуть...
Золота рука Джеймі з такою силою врізалася йому в зуби, що лицар полетів зі сходів. Ліхтар упав і розбився, олія розтеклася і спалахнула.
— Ви говорите про високородну леді, сер. Тож і називайте її на ім'я. Називайте її Брієнна.
Конінтон на чотирьох поповз геть від полум'я.
— Брієнна. Якщо ваша ласка, мілорде,— він сплюнув кров'ю Джеймі під ноги.— Брієнна Краля.
Cepci
Підйом на верхівку Вісеніїного пагорба просувався повільно. Поки коні тягнулися нагору, королева відкинулася на пухку червону подушку. З-за дверей чувся голос сера Озмунда Кетлблека.
— З дороги! Звільніть вулицю! Дорогу її світлості королеві!
— Двір у Марджері й справді веселий,— розповідала леді Мерівезер.— Є жонглери, лицедії, пости, ляльковий театр...
— Співці? — підказала Серсі.
— Незліченна кількість, ваша світлосте. Раз на два тижні для неї співає Гейміш Лірник, іноді вечорами нас розважає Аларик Ейзенський, але понад усе їй до серця Блакитний Бард.
Серсі пригадувала цього барда з Томенового весілля. «Юний і гарний з лиця. А між ними нічого немає?»
— Є й інші чоловіки, я чула. Лицарі та придворні. Шанувальники. Скажіть відверто, міледі. Ви гадаєте, Марджері досі цнотлива?
— Вона так каже, ваша світлосте.
— Авжеж. А ви що скажете?
Тейна лукаво зблиснула чорними очима.
— Коли в Небосаду вона виходила за Ренлі, я під час постільної церемонії була серед тих, хто його роздягав. Його милість міг похвалитися і гарною статурою, і хтивістю: доказ цьому я бачила, коли ми вклали його на шлюбне ложе, де вже прегарно червоніла під покривалами його наречена — в чому мати народила. Сер Лорас сам приніс її нагору. Марджері хай каже, що консумації не було, що лорд Ренлі на весільному бенкеті випив забагато вина, але запевняю вас: я на власні очі бачила, що ота деталь у нього між ніг аж ніяк про це не свідчила.
— А ви не бачили шлюбної постелі зранку? — запитала Серсі.— Кров була?
— Простирадла нам не показали, ваша світлосте.
«Шкода». Однак відсутність закривавленого простирадла ще нічого не означала. Селючки, наскільки вона чула, у шлюбну ніч спливають кров'ю, як різані свині, а от з високородними паннами на кшталт Марджері Тайрел все не так просто. Є приказка, що донька лорда цноту свою віддає сідлу, а не судженому, а Марджері їздить верхи, відколи ходити навчилася.
— Я так розумію, маленька королева має чимало шанувальників серед наших лицарів. Близнюки Редвини, сер Толад... скажіть-но, хто ще?
Леді Мерівезер знизала плечима.
— Сер Ламберт, отой бовдур, який ховає під пов'язкою здорове око. Беярд Норкрос. Кортні Грінгіл. Брати Вудрайти: Портифер приходить іноді, Лукантин часто. О, і великий мейстер Пайсел теж частий гість.
— Пайсел? Справді?
Цей старий м'ялуватий хробак проміняв левицю на ружу? «Якщо так, він ще пошкодує».
— Хто ще?
— Вигнанець з Літніх островів у своєму пір'яному плащі. Як я могла забути про нього, з його чорнильно-чорною шкірою? Інші
