Буря Мечів - Джордж Мартін
Крастерові жінки з дочками витягнули лавки й довгі бервенчасті столи, зготували обід і подали. Якщо не рахувати Жиллі, жінок Сем не розрізняв. Були серед них старші й молодші, були зовсім дівчатка, а що переважна більшість жінок — Крастерові дочки, то всі вони між собою були схожі. Працюючи, вони стиха перемовлялися, але ніколи не заговорювали до чоловіків у чорному.
У Крастера було одне-єдине крісло. На ньому він і сидів, одягнений у кептар. Дебелі руки поросли білим волоссям, а на одній на зап’ясті красувалася золота плетена бранзолетка. Праворуч від Крастера на чільному місці на лавці сів лорд-командувач Мормонт, а далі розсілися коліно до коліна братчики; надворі лишилася дюжина — вартувати браму й підкидати дров у вогонь.
Сем, у якого вже бурчало в животі, знайшов собі місце між Греном і Сиротою Осом. Крастерові жінки крутили над вогнем рожна, обвуглена конина спливала салом, і від запаху знов потекла слина, але це нагадало Сему про Банена. Хай який хлопець був голодний, зрозумів, що його просто виверне, якщо він відкусить бодай шматочок. Як вони можуть їсти бідолашних гаронів, які завезли їх так далеко? Коли Крастерові жінки принесли цибулю, Сем радо вхопив одну. З одного боку вона підгнила й почорніла, але він відрізав це ножем і з’їв решту просто сирою. Був на столі й хліб, але тільки два буханці. Коли Ульмер попросив принести більше, жінка тільки похитала головою. Ось тоді все й почалося.
— Два буханці? — почав нарікати Клишоногий Карл з дальнього кінця лавки.— Ви, жінки, зовсім подуріли? Нам цього хліба мало!
Лорд-командувач Мормонт кинув на нього твердий погляд.
— Бери, що дають, і подякуй. Чи, може, ти б зараз ліпше під хурделицю снігом закусував?
— Скоро так і буде,— Клишоногий Карл і не здригнувся, коли Старий Ведмідь розсердився.— Тому волію з’їсти те, що Крастер поховав, мілорде.
— Я вам, ворони, дав достатньо,— звузив очі Крастер.— Мені ще жінок годувати.
Чингал наколов на вістря шматок конини.
— Ага. Тож ти визнаєш, що маєш потаємну комору. Бо як іще можна пережити зиму?
— Я — людина побожна...— почав був Крастер.
— Ти — людина захланна,— сказав Карл,— ще й брехун.
— Шинка,— благоговійно мовив Гарт Старгородський.— Минулого разу як ми тут були, бачили троє свиней. Точно вам кажу: в нього десь висить зараз десяток окостів. Солоних і прикопчених, ще й грудинка на додачу.
— Ковбаса,— сказав Чингал.— Такі довгі чорні ковбаси, тверді як камінь, роками зберігаються. Точно вам кажу: десь у пивниці в нього сотні їх висять.
— Овес,— підказав Олло Безрукий.— Кукурудза. Ячмінь.
— Ячмінь,— підхопив Мормонтів крук, ляпаючи крилами.— Ячмінь, ячмінь, ячмінь, ячмінь, ячмінь.
— Досить,— сказав лорд-командувач Мормонт, перекрикуючи пронизливий вереск птаха.— Тихо, всі! Це безглуздя.
— Яблука,— мовив Гарт Зеленицький.— Діжки й діжки хрумких осінніх яблук. Там надворі ростуть яблуні, я бачив.
— Сушені ягоди. Капуста. Кедрові горішки.
— Ячмінь, ячмінь, ячмінь.
— Солонина. Тут є кошара. У нього припасені цілі ряди барил з бараниною, самі знаєте.
На той час Крастер готовий був їх усіх на рожні підсмажити. Лорд-командувач Мормонт підвівся.
— Тихо! Я цих розмов більше не слухатиму...
— То заткни собі вуха хлібом, старий,— Клишоногий Карл відсунувся від столу.— Чи ти свою кляту крихту вже проковтнув?
Сем бачив, як почервонів з обличчя Старий Ведмідь.
— Ти забув, хто я такий? Сядь, їж і мовчи. Це наказ.
Ніхто не зронив ні слова. Ніхто не ворухнувся. Всі очі були прикуті до лорда-командувача й дебелого клишоногого розвідника, які втупились один в одного через стіл. Семові здалося, що Карл зламався перший, він уже готовий був сісти, хай і з виразом непокори на обличчі...
...але підвівся Крастер з топором у руці. З тим великим чорним сталевим топором, якого йому як дарунок за гостину передав Мормонт.
— Ні,— заревів Крастер,— нікуди ти не сядеш. Той, хто обізвав мене захланним, не спатиме під моїм дахом і не їстиме за моїм столом. Забирайся геть, каліко! І ти, і ти, і ти,— він по черзі махнув топором на Чингала, Гарта й другого Гарта.— Ідіть спіть на морозі з порожніми животами, всі, а то...
— Клятий байстрюче! — вилаявся один з Гартів. Сем не бачив, який саме.
— Хто тут мене байстрюком обізвав? — прогуркотів Крастер, лівою рукою змітаючи зі столу тарілки, м’ясо й винні кухлі, а правою підносячи топір.
— А що такого — всі про це знають,— озвався Карл.
Крастер метнувся так блискавично, що Сем очам не повірив,— з топором у руці перестрибнув через стіл. Заверещала котрась із жінок, Гарт Зеленицький і Сирота Ос витягнули мечі, Карл позадкував і перечепився через сера Баяма, який лежав, поранений, на долівці. За мить Крастер уже кинувся на Карла, плюючись прокльонами. А ще за мить він уже плювався кров’ю. Чингал ухопив його за волосся, смикнув голову назад і від вуха до вуха розітнув йому горлянку одним довгим розрізом. А тоді грубо його штурхонув, і дикун грьопнувся долілиць просто на сера Баяма. Баям від болю закричав, а Крастер тонув у власній крові, випустивши топір з пальців. Двоє з Крастерових жінок завили, третя вилаялася, а четверта кинулася на Славного Донела, щоб видряпати йому очі. Той збив її з ніг. Лорд-командувач застиг над Крастеровим тілом, почорнівши від люті.
— Боги нас проклянуть,— гаркнув він.— Нема злочину гіршого, ніж гостю вчинити вбивство під дахом господаря. За всіма законами домашнього вогнища ми...
— За Стіною немає законів, старий, Забув? — Чингал ухопив одну з Крастерових жінок за руку й приставив кінчик свого закривавленого чингала їй під підборіддя,— Показуй, де він харчі тримає, бо з тобою те саме буде, що з ним, жінко.
— Відпусти її,— зробив до нього крок Мормонт.— Я тобі голову за це зітну, ти...
Дорогу йому заступив Гарт Зеленицький, а Олло Безрукий смикнув його назад. Обидва стискали ножі в руках.
— Припни язика,— застеріг Олло. Та лорд-командувач натомість схопив його за руку з кинджалом. Олло був однорукий, зате прудкий. Він вирвався від старого, застромив ножа Мормонту в живіт — і тут-таки висмикнув, усього червоного. А тоді світ мов перевернувся.
Пізніше, набагато, пізніше Сем отямився на долівці — сидів, схрестивши ноги, а Мормонтова голова
