Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— А коли так, — підхопила Шайна, — треба його попередити. Якщо він усе ж пов’язаний з Фейланом аб Мередидом, то гірше все одно не стане. А якщо ні — вживе застережних заходів, щоб убезпечитися від замаху.

— Є ідея! — озвалася Мораґ. — Запропонувати лордові Ріґвару посилену охорону. Звернемось до тахрінських чаклунок, що навчалися в Абервені, вони нам не відмовлять. Якщо ґраф погодиться, то перебуватиме під цілодобовим наглядом вірних нам людей. А як відхилить нашу пропозицію, то тим самим підтвердить свою причетність до змови.

— Не конче, — сказала Брігід. — Хоч ідея справді варта уваги. Повідомлю про неї найстаршим, хай вирішують. Але в будь-якому разі, попередити лорда Ріґвара необхідно. Також я розповім про все королю, лордові Кивіну і, звичайно, всім ґрафам-лоялістам.

У Катерласі лоялістами називали вельмож, що беззастережно підтримували відьом; крім Ріґвара аб Ковґала, що зараз перебував у Тахріні, до них належало ще троє ґрафів — Тироґенський, Абертавський та Ейгайнський. Перші двоє невдовзі збиралися вирушити до столиці в супроводі відьом, що гостювали в їхніх князівствах, а молодий Кохран аб Ґарет мав приїхати вже завтра. Звістку про загострення хвороби короля він одержав на півдорозі з Тахріна до Ейгайна, тож, недовго думаючи, просто завернув назад.

— За такої кількості втаємничених ця історія швидко набуде розголосу, — зауважила Шаннон.

— Не біда. Головне, щоб чутки виходили не від нас. — Із цими словами Брігід гостро глянула на Мораґ. — А коли почнуть звертатися за підтвердженням, ми всі будемо дотримуватись лише фактів. Так, напад готувався. Так, його орґанізував чорний на ім’я Фейлан аб Мередид. Так, він намагався викрасти Бренанових кузин. А навіщо — про це можна лише гадати. І той, хто має голову на плечах, сам дійде правильного висновку.

Вочевидь, до міської варти Карсаллоґа брали винятково телепнів. У всякому разі, таке враження склалось у Фейлана аб Мередида, коли вже третій вартовий, попри дію привертальних чарів, покликаних загострити його увагу, ніяк не міг упізнати в кремезному бородатому чоловікові по той бік невеликої портової площі місцеву кримінальну знаменитість — грабіжника та вбивцю Раґнала на прізвисько Дикий.

Певна річ, Раґнал був майстром маскуватися, проте вартовий, перебуваючи під впливом Фейланових чарів, мусив би замислитись, чому він раз по раз зиркає на того бороданя, що ж у ньому такого особливого. Та, схоже, в карсаллоґській варті думати не полюбляли. А на обрії вже з’явився корабель з відьмою Моркадес вер Ріґан та двома відьмачими кузинами. Треба було поквапитися…

— Ан Варайд! — заволала жінка в натовпі, вказуючи пальцем на розбійника. — Людоньки добрі, це ж Раґнал Ан Варайд!

Якщо гостротою розуму вартові не могли похвалитися, то на швидкість їхньої реакції гріх було нарікати. Щойно зачувши це ім’я, вони миттю зорієнтувались і кинулися до бороданя. Розбійник намагався втекти, однак Фейлан це передбачив і заздалегідь наклав на його ноги непомітне плетиво. Зараз воно спрацювало, Раґнал Дикий спіткнувся на рівному місці і впав. Четверо вартових, мов шуліки, налетіли на нього, скрутили, роззброїли й зірвали накладну бороду. Потім поставили бранця на ноги і повели в бік портової управи, чи не на кожнім кроці пригощаючи штурханами.

Звичайно, якби тут були Раґналові поплічники, вони б спробували звільнити свого ватажка. Проте вся зграя переховувалася за містом, а Дикий прийшов у порт сам, щоб подивитися на прибуття корабля і провести розвідку місцевості перед запланованим на ніч нападом. Тим самим нападом, який замовив їм Фейлан аб Мередид, заплативши дуже щедрий завдаток.

Переконавшись, що Раґнал Ан Варайд уже не вислизне з рук правоохоронців, Фейлан залишив порт і вузенькою вуличкою рушив до найближчої околиці міста. Що буде з розбійником далі, його не цікавило. Найпевніше, розколеться на допиті й дасть опис зовнішності чаклуна, що замовив викрадення двоюрідних сестер Бренана аб Ґрифида. До переліку Фейланових гріхів додасться ще один злочин, та це вже нічого не змінить. Його й так розшукують, бо він чорний чаклун, і якщо впіймають, то стратять уже за саму належність до Темного Братства. Або ж упокорять — що нітрохи не краще за смерть. Так чи інак, а його душа опиниться в Ан Нувіні й наступні сім сторіч страждатиме в пекельних муках…

Фейлан не знав, навіщо Йорвертові аб Торвалу знадобилася ця вистава, та й знати не хотів. Він без зайвих запитань виконав його доручення і радів, що так легко відбувся. Коли Ярлах незадовго до своєї смерті надіслав його до Йорверта, то, схоже, розраховував, що Фейлан тісно співпрацюватиме з ним. На щастя, Йорверт думав інакше і не став утягувати його в свої справи, а просто порекомендував для сховку один безлюдний і безіменний острівець за півтори тисячі миль на південь від Інісойд на Шогір. Там Фейлан нашвидкуруч побудував собі невеличку хижу, щоб ховатися в ній від палючого тропічного сонця, і впродовж наступних двох тижнів не потикав з острова носа, цілісінькі дні займаючись двома своїми найулюбленішими справами — читанням книжок з алхімії та конструюванням нових маґічних плетив. Харчувався місцевими фруктами й рибою, яку ловив з допомогою чарів, а потім смажив, варив або запікав.

А вчора вранці до нього завітав Йорверт і попросив про послугу. Фейлан не наважився відмовити, бо відверто побоювався цього юнака і визнав за краще йому не суперечити, а просто зробити те, чого він хотів. І тепер міг спокійно повернутися до свого вигнанського життя.

Порівнявшись із маленькою, напівзруйнованою хатиною, де напевно ніхто не мешкав, Фейлан звернув до неї, переступив на ґанку через вибиті двері й увійшов до середини. Власне, він міг перейти до Тиндаяру й посеред вулиці, ховатися не було сенсу, але обережність уже віддавна стала однією з провідних рис його характеру. Саме завдяки цій обережності йому пощастило вислизнути з відьомської пастки. От Ярлах аб Конал не був таким обачним — і заплатив життям за свою легковажність…

Опинившись у непроглядній пітьмі Тиндаяру, Фейлан рушив у південно-східному