Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Обіцяємо, — за них обох відповіла Ґвен. — А в чому річ, Брігід?

— Річ у тім, що загострення Енгасової хвороби сталося не на рівному місці. Його отруїли.

За лоґікою, ця новина мала б ошелешити Бренана. Проте він не відчув навіть легкого подиву. Впродовж останніх чотирьох днів подорожі в нього було чимало часу як на власні роздуми, так і на обговорення ситуації з супутниками. А з листів, які надходили з Тахріна, він знав, що в народі ширяться чутки, буцімто Енгаса вбивають самі відьми, бо націлились якнайшвидше зробити королем Бренана. З погляду здорового глузду, це була цілковита нісенітниця, і для всіх, хто бодай трохи розумівся на політиці, було очевидно, що за теперішніх обставин смерть старого короля вигідна кому завгодно, тільки не відьмам. А найбільше зиску з цього мали головні претенденти на престол — Фінвар аб Дайхі, Авлайд аб Калвах і Ріґвар аб Ковґал. На думку Шаннон і Ґвен, добре обізнаних у катерлахських справах, кожен із цієї трійці міг бажати Енгасової смерті, надто ж перший з них — лорд Фінвар. Але серйозно вони такий варіант не розглядали, оскільки цілком довіряли висновкові сестри Альси, що король помирає з природних причин. А виявляється…

— Хто це зробив? — запитала Ґвен.

— З’ясувати особу вбивці не вдалося. Отрута була в склянці води, яку Енгас випив, коли прокинувся після денного сну. І не проста отрута, а виготовлена з допомогою чарів; вона цілеспрямовано подіяла на нирки, призвівши до їх повного руйнування. Десь за годину по тому королю стало зле, він негайно покликав Альсу, та було надто пізно. Згодом аналіз решток отрути в склянці показав, що незворотні наслідки настали вже за хвилину після її вживання.

— І ви нічого йому не сказали? — осудливо мовив Бренан. — По-моєму, це несправедливо.

— Так, несправедливо, — погодилася з ним Брігід. — Але ми не мали іншого вибору. Ідеться навіть не про те, що ця звістка перетворила б останні дні його життя на справжнє пекло. Ми з Альсою знаємо Енгаса, як облупленого, тож нам легко було передбачити його дії, якби він довідався про своє отруєння. Передовсім наказав би схопити й кинути до в’язниці всіх слуг, що в той час мали доступ до його покоїв, і вартових, які їх охороняли. А оскільки отрута була чар-зіллям, то арештували б і всіх придворних чаклунів — принаймні, спробували б арештувати. Тоді б вибухнув гучний скандал, у який би неодмінно втрутився Кованхар, нас стали б звинувачувати в тому, що ми припустилися помилки в лікуванні короля, але не захотіли її визнати, тому сфальшували докази, щоб звернути його гнів на чаклунів… Коротше, наслідки були б дуже кепські. Порівняно з цим, теперішній поголос, що ми власноруч зводимо Енгаса в могилу, видається невинними дитячими балачками.

— Може, це й так, — не поступався Бренан. — Але мовчати теж не годиться. Виходить, ви з Альсою та найстаршими покриваєте вбивство, залишаєте злочинців безкарними. Треба провести слідство, з’ясувати, хто зі слуг та вартових міг підсипати отруту. Один з них точно винен. Щонайменше один.

— А я й не кажу, що ці п’ять днів ми сиділи склавши руки. Я обережно, дуже обережно провела дізнання і встановила, що ніхто з прислуги або охорони не міг цього зробити. Часові межі злочину досить стислі й чітко визначені, бо по обіді до короля заходила Альса, і вона абсолютно впевнена, що тоді на столику біля ліжка стояла склянка з чистою, не отруєною водою. Після процедури з очищення крові Енгас відразу заснув, а через півтори години прокинувся, випив води й викликав камердинера. У цьому проміжку ніхто до спальні не заходив — на це вказали й захисні чари на дверях, і те ж саме засвідчили слуги, що тоді чергували в покоях. А припущення, що всі п’ятеро разом змовились отруїти короля, видається аж надто неймовірним.

— Альса точно не помилилася щодо води в склянці? — запитала Ґвен. — Бо ж як тоді…

Раптом вона замовкла, а зіниці її очей розширилися. Бренан, якому щойно спав такий самий здогад, очманіло втупився в Брігід. Та ствердно кивнула:

— Іншого розумного пояснення не бачу. Енгаса отруїв чорний чаклун, що має доступ до Тиндаяру. Так він непоміченим потрапив до кімнати, поки король спав, і додав у склянку трунок.

— Неподобство! — гнівно мовила Ґвен. — Ці чорні вже геть знахабніли. Я й подумати не могла, що вони на таке зважаться.

— У тім-то й річ, що ніхто не міг подумати. Хоч у середині монфовіра, коли стало відомо, що Тиндаяр знову відкрито, ми з Альсою таки запропонували встановити в палаці додаткову сиґналізацію, а згодом, коли виготовимо дерайтири, замінити її на повний захист від проникнень із підземного світу. Проте Енгас відмовився, він не бачив у цьому потреби і вирішив, що ми під цим приводом хочемо ще глибше запустити руку в королівську скарбницю. А ми не дуже наполягали, бо й нам було важко уявити, що чорні зайдуть так далеко. Тому захистили лише Відьомську Вежу й на цьому заспокоїлися.

— Е, ні, — похитав головою Бренан, трохи зібравшись із думками. — Тут щось не сходиться. Якщо це був чорний, то чому він просто не вбив короля? Навіщо вдався до такого непевного й ризикованого способу?

— Ми думали над цим — я, Альса, найстарші, — і дійшли невтішного висновку, що зловмисникові мало було однієї лише Енгасової смерті. Він прагнув саме того, чого нам вдалося уникнути, приховавши правду про отруєння. Такий скандал істотно послабив би ваші позиції в боротьбі за престол і, відповідно, покращив би шанси ваших головних конкурентів. Вірніше, двох із них — лорда Авлайда і лорда Фінвара. Ґраф Ярвійський так само б постраждав, бо всім відомо про його лояльність до нас.

Ґвен іще дужче спохмурніла. А Бренанові стало моторошно.

— Отже, — сказав він, — хтось із цих двох змовився з чорними.

— Не конче сам претендент, —