Бенкет круків - Джордж Мартін

— А ти хто?

— Ніхто,— озвалася дівчинка, від якої відгонило рибою.— Колись давно я була кимось, та це в минулому. Але, якщо хочеш, можеш кликати мене Кет. А ти хто?

— Семвел з дому Тарлі. Ти розмовляєш загальною мовою.

— У мене батько був веслярським зверхником на «Наймірії». Його убив якийсь брав, бо батько сказав, що моя мати була вродливіша за Солов'їху. Не отакий верблюд, що ти бачив, а справжній брав. Одного дня я таки переріжу йому горлянку. Капітан сказав, що на «Наймірії» дівчаткам не місце, й висадив мене тут. А Браско взяв мене до себе й доручив ходити з візком,— вона звела на Сема очі.— Ви на якому кораблі попливете?

— У нас оплачена подорож на «Леді Ушанорі».

Дівчинка підозріливо примружилася.

— Корабель відплив давно. Хіба не знаєш? Багато днів тому.

«Знаю»,— міг би відповісти Сем. Вони з Дареоном, стоячи на причалі, спостерігали за тим, як піднімаються й опускаються весла корабля, який повз Титана виходив у відкрите море. «Що ж,— сказав тоді співець,— це кінець». Був би Сем хоробрішим, штовхнув би його у воду. Коли треба було залізти дівчині під спідницю, то в Дареона язик медовим ставав, а от у капітанській каюті чомусь переговори вести довелося Семові, який намагався переконати браавосянина почекати. «Я вже на вашого старого три дні чекаю,— сказав шкіпер.— Трюми в мене повні, а матроси переспали зі своїми жінками на прощання. З вами чи без вас, а „Леді“ з припливом відчалює».

«Будь ласка,— благав Сем.— Усього кілька днів — я більше не прошу. Щоб мейстер Еймон трохи оклигав».

«Він не оклигає,— озвався шкіпер, який напередодні сам навідав мейстра Еймона.— Він старий і хворий, і я не хочу, щоб він помер просто на „Леді“. Хочете — лишайтеся з ним, хочете — пливіть зі мною, мені це байдуже. Я відчалюю». Що гірше, він відмовився повернути заплачені гроші — срібло, яке мало доправити їх у Старгород. «Ви викупили найкращу каюту. Вона чекає на вас. Не хочете її займати — я не винен. Чого мені збитки нести?»

«А ми б уже в Сутінь-діл могли доплисти,— жалібно подумав Сем.— А може, навіть у Пентос — за попутного вітру».

Але яке до цього діло дівчинці з візком?

— Ти казала, що бачила співця...

— У «Веселому порту». Він збирається побратися з Морячкою.

— Побратися?

— Вона спить лише з тими, хто її пошлюбить.

— А де цей «Веселий порт»?

— Навпроти «Корабля лицедіїв». Можу показати дорогу.

— Я знаю дорогу,— мовив Сем, який бачив «Корабель лицедіїв». «Дареон не може ні з ким побратися! Він же обітницю давав!» — Мені час іти.

І він побіг. Шлях був неблизький, а бруківка слизька. Незабаром він уже засапався, а великий чорний плащ гучно виляскував за спиною. На бігу доводилося однією рукою притримувати меча. Нечисленні перехожі, яких він зустрів дорогою, кидали на нього цікаві погляди, а одного разу засичала, позадкувавши, кицька. Заки Сем дістався «Корабля», в нього вже ноги запліталися. На тому боці провулку виднівся «Веселий порт».

Не встиг Сем увійти, червоний і задиханий, як йому на шию кинулася одноока жінка.

— Не треба,— попросив її Сем,— я тут не для цього.

Вона відповіла браавоською.

— Я вашої мови не знаю,— сказав Сем валірійською. У приміщенні горіли свічки й палахкотів коминок. Хтось пілікав на скрипочці; двоє дівчат, тримаючись за руки, танцювали навколо червоного жерця. Одноока жінка притиснулася персами Семові до грудей.— Не треба! Я тут не для цього!

— Семе! — почувся знайомий голос — Дареонів.— Іно, відпусти його, це Сем Смертовбивця. Мій побратим!

Одноока відліпилася, хоча одну долоню так і тримала на його руці. Тут крикнула одна з танцівниць:

— Закохай мене до смерті!

А друга мовила:

— А він мені дозволить помацати свого меча?

Позаду них на стіні був намальований фіолетовий галеас, чия команда складалася з жінок, на яких не було нічого, крім високих чобіт. У кутку хропів у величезну шарлатну бороду матрос-тайросянин. В іншому місці старша жінка з велетенськими персами перекидалася в кості зі здоров'яком з Літніх островів, вбраним у чорно-шарлатне пір'я. А в центрі сидів Дареон, тицьнувшись носом у шию жінки, що всілася йому на коліна. Вона була в його чорному плащі.

— Смертовбивче,— п'яно покликав співець,— ходи познайомся з моєю дружиною.

Чуприна в нього була медово-пісочна, а усмішка тепла.

— Я їй любовних пісень співаю. Коли я співаю, жінки тануть як масло. Як можна не закохатися в таке личко? — він поцілував її в носа.— Жінко, поцілуй Смертовбивцю, це ж мій брат.

Коли дівчина звелася на ноги, Сем побачив, що під плащем у неї нічого немає.

— Тільки не здумай помацати мою дружину, Смертовбивче,— зареготався Дареон.— Але якщо захочеш когось із її сестер — будь ласка. Думаю, грошей мені ще вистане.

«Грошей, на які можна було б купити нам поїсти,— подумав Сем,— грошей, на які можна було б купити дров, щоб зігріти мейстра Еймона».

— Що ти накоїв? Тобі не можна одружуватися. Ти ж дав обітницю, як і я. За це тобі можуть голову відрубати.

— Ми одружені тільки на одну ніч, Смертовбивче. Навіть у Вестеросі за таке не рубають голів. Ти ніколи не ходив у Кротівку — копати підземні скарби?

— Ні,— почервонів Сем.— Я б у житті...

— А як же твоя дикунка? З нею ж ти напевне переспав раз-другий. Стільки ночей, проведених у лісі під одним плащем,— от не кажи мені, що ти ані разу їй не застромив,— сказав він і махнув рукою на стілець.— Сідай, Смертовбивче. Візьми кубок вина. Візьми повію. Чи те й те.

Але Сем не хотів вина.

— Ти обіцяв повернутися до сутінок. І принести вина й поїсти.

— Це отак ти прикінчив Чужого? Зашпетив його до смерті? — зареготав Дареон.— Ти мені не жінка, вона мені жінка. Якщо не хочеш випити за мій шлюб, забирайся геть.

— Ходімо зі мною,— попросив Сем.— Мейстер Еймон прокинувся і хоче почути про драконів. Торочить про криваву зірку, і білі тіні, і сни, і... якщо більше дізнаємося про драконів, може, він заспокоїться. Допоможи мені.

— Завтра. Не шлюбної ночі.

Дареон зіп'явся на ноги, узяв наречену за руку й рушив до сходів, тягнучи її за собою.

Сем заступив йому дорогу.