Бенкет круків - Джордж Мартін
В повітрі відчувалася прохолода, але ніч була не така туманна, як інші. Сем і за це був вдячний. Іноді на землю лягав такий щільний серпанок, що власних ніг не видно було. Одного разу Сем мало в канал отак не впав.
У дитинстві Сем читав історію Браавоса і мріяв, як одного дня тут побуває. Хотілося побачити, як з моря, суворий і лютий, підноситься Титан, хотілося поплавати каналами в гондолі — повз палаци і храми, подивитися, як танцюють брави свій водяний танок, зблискуючи в зоряному сяйві клинками. Але ось Сем тут, а йому нічого так не хочеться, як нарешті поїхати звідси у Старгород.
Накинувши на голову каптур, Сем ступав бруківкою в напрямку Лахмітникової гавані, виляскуючи плащем. Пояс із мечем так і норовив з'їхати по ногах до самих кісточок, тож дорогою доводилося його раз у раз підсмикувати. Тримався Сем вузьких і темних вуличок, де менше шансів когось зустріти, та навіть коли назустріч вибігала кицька, у нього починало гупати серце... а Браавос кишів котами. «Треба Дареона розшукати,— думав він.— Він же вояк Нічної варти, мій побратим, ми разом зможемо вигадати, як діяти далі». Мейстра Еймона зовсім сили залишили, а Жиллі тут геть розгубилася б, навіть якби не так горювала, а от Дареон... «Не варто мені погано про нього думати. Може, він поранений і саме тому не зміг повернутися вчасно? Може, він загинув і лежить зараз десь у провулку в калюжі крові або ж плаває долілиць у якомусь каналі...» Ночами містом походжали брави у своєму пишному строкатому вбранні, щомиті готові довести свою вправність на вузьких мечах, які вони носять при боці. Дехто з них кидався в бійку через дрібниці, а дехто взагалі просто так, а в Дареона ж довгий язик і крутий норов, особливо як вип'є. «Те, що хтось гарно співає про битви, ще не означає, що він так само гарно б'ється».
Найкращі пивниці, заїзди й борделі містилися поблизу Фіолетової гавані й Місячного ставка, але Дареон віддавав перевагу Лахмітниковій гавані, де серед гостей частіше почуєш загальну мову. Сем почав пошуки з заїзду «Зелений вугор», потім завітав до «Чорного човняра» і закладу Мороґо — в цих місцях Дареон, бувало, вже співав. Але ніде його не було. Під «Імлистим домом» пришвартувалося кілька гондол, чекаючи на завсідників, і Сем спробував розпитати багорників, чи не бачили вони вбраного в чорне співця, але ніхто з багорників валірійської не розумів. Або ж вони просто вдавали, що не розуміють. Сем зазирнув у брудну винарню під другою аркою Набового мосту, в якій заледве поміщалося десятеро людей. Дареона серед присутніх не було. Тоді Сем перевірив «Заїзд банітів», «Сім ліхтарів» і бордель під назвою «Котерія», де замість допомоги отримав тільки зизі погляди.
Виходячи, він мало не наштовхнувся на двох юнаків під червоним ліхтарем «Котерії». Один був чорнявий, другий білявий. Чорнявий щось промовив браавоською.
— Перепрошую,— вибачився Сем,— я не розумію.
І налякано позадкував. У Сімох Королівства багатії вбиралися в оксамит, шовки й парчу сотні різних відтінків, у той час як простолюд носив грубу вовну й брунатну ряднину. У Браавосі все було навпаки. Брави походжали яскраві, як павичі, тримаючи долоні на мечах, а можновладці вбиралися в темно-сіре і фіолетове, у синє аж чорне і в чорне-пречорне, як безмісячна ніч.
— Мій приятель Теро каже, ти такий гладкий, що його аж нудить,— мовив білявий брав у куртці наполовину з зеленого оксамиту, а наполовину — зі срібної тканини.— Мій приятель Теро каже, що від гримотіння твого меча в нього голова розболілася.
Говорив він загальною мовою. Другий — чорнявий брав у бордовій парчі й жовтому плащі, звали якого, судячи з усього, Теро,— щось зронив браавоською, і його білявий приятель, розсміявшись, промовив:
— Мій приятель Теро каже, що ти вдягнений невідповідно до свого становища. Ти можний лорд, що носиш чорне?
Сема підмивало втікати, та якщо він кинеться бігти, може ще через власного меча перечепитися. «Не торкайся меча»,— звелів він собі. Покладеш палець на руків'я — і цього може бути досить, щоб котрийсь із бравів сприйняв це за виклик. Сем намагався вигадати щось примирливе.
— Я не...— тільки й вичавив він.
— Він не лорд,— почувся дитячий голос.— Він з Нічної варти, дурнуваті. З Вестеросу.
На світло вийшла дівчинка, штовхаючи перед собою повний візок водоростей,— неохайна, худа, у величезних чоботах, з немитим нечесаним волоссям.— У «Веселому порту» сидить ще один такий — співає пісеньки Морячці,— повідомила вона двом бравам. А тоді звернулася до Сема.— Якщо тебе спитають, хто на світі найвродливіша жінка, відповідай — Солов'їха, бо на двобій викличуть. Не хочеш молюсків купити? Устриці я всі вже продала.
— У мене грошей немає,— мовив Сем.
— У нього грошей немає,— передражнив його білявий брав. Його чорнявий приятель, вишкірившись, зронив щось браавоською.— Мій приятель Теро змерз. Будь ласкавий, віддай йому свого плаща.
— Тільки не слухайся,— застерегла дівчинка з візком,— бо далі вони в тебе попросять чоботи, і за хвилину ти вже голяка тут стоятимеш.
— Кошенят, які надто голосно нявкають, у каналі топлять,— попередив білявий брав.
— Не тих, які мають кігті.
І зненацька у дівчинки в лівій руці зблиснув ножик — тоненький, як і вона сама. Той, який називався Теро, щось мовив до свого білявого приятеля, й обидва пішли геть, пересміюючись між собою.
— Дякую,— мовив Сем до дівчинки, коли вони віддалилися.
Ніж зник.
— Якщо ти поночі з мечем, це означає, що тебе можна викликати на двобій. Ти хотів з ними битися?
— Ні,— писнув Сем, аж сам скривився.
— Ти справді служиш у Нічній варті? Я ще такого чорного брата в житті не бачила,— мовила дівчинка та вказала на візок.— Якщо хочеш, можеш забрати молюсків, які тут лишилися. Вже темно, ніхто їх не купить. Ви пливете на Стіну?
— Ні, у Старгород,— Сем, схопивши вареного молюска, миттю глитнув його.— Тут у нас пересадка.
Смачний був молюск! Сем з'їв ще одного.
— Брави ніколи не чіпляються до людей, які не мають мечів.
