Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

До терміну, призначеного Ілмою, залишився один день. Тому Даегар, дізнавшись, що Кадмас хоче відвезти Оейде в Етеляну, вирішив вирушити разом із ними й почекати відповіді на місці.

Він хвилювався, і намагався приховувати хвилювання навіть від самого себе. Даегар не міг не помітити, що після повернення з Темного Берега Ілма змінилася. Він розумів можливі причини цієї зміни, але його інтуїтивно розбурхувало те, що дівчина приховує від нього подробиці своєї подорожі. Він не надто вірив у втрату пам'яті.

Бажаючи відволіктися від тривожних роздумів, він попрямував до Оевінга, щоб розпитати його, як той провів ніч на річці, що бачив, що чув чи відчував. 

Але коли постукав до нього, він навіть не відчинив двері, пославшись на страшну втому і головний біль.

– Від головного болю є чудове зілля! – запропонував Даегар, – я розпоряджуся, щоб його приготували для тебе.

– Дякую,  але це зайве. Мені просто потрібно трохи поспати...

Даегар знизав плечима і відступив. Не може ж він вриватися в кімнату до гостя, коли той проти!

До того ж, Оевінг справді міг підпасти під вплив туману. Даегар здогадувався про наслідки, але не міг знати напевно, оскільки не міг їх сам відчути. І він вирішив про всяк випадок  попередити матір, що може знадобитися зілля для зняття чар.

Після того, як Даегар пішов від дверей його кімнати, Оевінг піднявся з постелі і сів на край ліжка, обхопивши долонями скроні. 

Те, що сталося вночі, ввижалося йому то неймовірним щастям, то к нестерпним жахом.  Хлопця  мучила смертельна туга, відчуття чогось злочинного, здатного його погубити. 

Не так гризло відчуття того, що він був близький із чужою нареченою, а того, що він кохає цю дівчину, кохає до захмарення, до нестями. А вона, судячи з усього, ніколи не буде йому належати. 

Тільки-но повернувшись до Лянсіди, він взявся готуватися до від'їзду на північ, додому, але тут його відвідала Оейде і запросила поїхати в Етеляну разом з ними.

Ілма теж пропонувала, навіть наполягала. Але тоді, кілька днів тому, це не мало такого значення... 

У перший момент Оевінг жахнувся, у нього голова пішла обертом, а потім він почув, як хтось його голосом вимовив:

– Звісно, я із задоволенням буду супроводжувати вас.  Не розумно їхати додому, не побачивши іншого берега, про який стільки говорять!

– Чудово! – зраділа Оейде і поцілувала брата в щоку, – Ми вирушаємо завтра вранці. У тебе є час, щоб відпочити...

Добре, що вона не почала його розпитувати про те, як минула ніч. Але, судячи з усього, її прекрасна голівка була зайнята зовсім іншими думками...

Оевінг міцно стиснув долоні й піднявся. Мабуть, найрозумніше буде зараз прийняти ванну, переодягнутися і спуститися до обіду. Заснути все одно не вийде.

Він не дбав про те, чи зуміє, як і раніше, відкрито дивитися в очі Даегару,   знаходив безліч виправдань своєму вчинку. 

Зрештою таким було бажання самої Ілми. Не його провина, що Даегар не зміг втримати наречену у власних обіймах, не зумів вгамувати її печалі й бажання.

Але в глибині душі Оевінг розумів: усі його доводи самому собі, усі його міркування не мають жодного сенсу. Єдиним сенсом було кохання, яке він відчував до Ілми. І заради цієї любові хлопець був готовий на все. Якщо тільки Ілма погодиться стати його дружиною! Невже вона зможе так просто забути ту ніч? Адже він бачив, бачив, що з нею відбувається...

Від солодких спогадів підігнулися коліна.  І він зрозумів, наскільки сильно хоче побачити Ілму й поговорити з нею. Адже вона так і не пояснила, навіщо прийшла до нього...

А Оевінгу дуже хотілося розібратися в причинах. Якесь почуття підказувало йому, що від цього може залежати багато чого.

Тому, як би не було важко, але  потрібно поводитися так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Можливо, й справді, варто випити цілюще зілля.  Як ніколи, йому зараз потрібна ясна голова.

Оевінг не вмів прикидатися,  бо раніше в нього не було потреби показувати те, чого насправді не існує. За столом Даегар звертався до нього і поводився так, немов вони, як і раніше, друзі, і це змушувало хлопця нервуватися. 

На запитання про те, як минула ніч, він відповів, що бачив туман, але жодного впливу  на себе не відчув.

Світ, який ще вчора був звичайним і спокійним, сьогодні став виглядати інакше. Оевінг не міг зрозуміти, що саме в ньому змінилося, але знав: усе, що хвилювало його колись, зникло назавжди.

І він  твердо вирішив спробувати відстояти своє право на кохання.

В Етеляну вони приїхали вранці, майже відразу після світанку.

Оевінг і не чекав від Ілми якихось особливих знаків, та все ж байдужий вираз її обличчя, коли вона кивнула на знак привітання, зачепив його. Звичайно, він і  не думав, хочаб єдиним жестом видати їхню близькість, але дуже сподівався, що йому вдасться викрити момент і поговорити з дівчиною. 

Побачивши серед гостей Оевінга, Ілма нітрохи не здивувалася,  бо розуміла, що він почне її шукати.  Та хоч якими чудовими  не були спогади про минулу ніч, дівчина не могла дозволити собі піддаватися слабкості.