Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
– І де це було?
– За кілька днів шляху від болота, на якому ми жили. Але матінка користувалася порталом. Це дуже скорочує відстань... Ти теж бажаєш помститися? – запитала Гла, мутно дивлячись на Оейде своїми водянистими очима.
– Ні, напевно, ні... Навіть тій тварюці Рамхебу, – Оейде поморщилася. Нова хвиля тяжких спогадів захлеснула її.
– А я бажаю! – з несподіваною силою промовила Гла і люто вишкірилася, – Він силоміць узяв мене, коли я була зовсім молодою... Не уявляєш, як це бридко, принизливо... А матінка лише посміялася з мого горя, сказала, що така потвориця має бути щасливою й вдячною за кохання. Потім він брав мене, коли хотів. Я змирилася, мені нікуди було діватися!
Оейде здригнулася від відрази. Вона розуміла, що всі слова розради чи співчуття зараз звучатимуть фальшиво.
– А що ти скажеш про Тавіфу? Вона справді настільки безнадійна?
– Їй краще б було померти в дитинстві... Вона хоч і моя сестра, але я її ненавиджу! – Гла покривила тонкі губи.
– Звідки ти можеш знати, що для неї краще!
– Можу! Я ворожила на листках полину...
– Ну добре! А пам'ятаєш, де знаходиться те місто, куди втекла матінка?
Гла насупилася.
– Я пам'ятаю, але навряд чи зумію пояснити...
– Якщо це є у твоїй пам'яті, то знайдеться спосіб...
– Я нікого не пущу в свою голову! – злякано взвизгнула вона, – Краще втечу геть з очей!
– Не хвилюйся! Може, Ітамар забуде про помсту, – заспокоїла Оейде, простягнувши руку, на мить торкнулася її обличчя і відчула, як Гла здригнулася від цього дотику, – Але думаю, це можна зробити так, що ти нічого не відчуєш.
– Якщо я пущу когось у свою голову, це означатиме, що нічого потаємного, свого, у мене більше не залишилося!
– Забудемо поки що... Скажи мені краще, Гла, чи може статися так, що я знову постарію? Це турбує мене!
– Ні, не може. Магія старіння відбирає в жертви всі сили, і тоді жертва вмирає від старості. А ти залишилася жива... Закляття загинуло, не досягнувши своєї мети. Ти відразу не стала колишньою лише тому, що для зворотного звернення потрібен час... Матінка пробувала це закляття на мені!
– І вона не побоювалася за твоє життя? – здивувалася Оейде.
– Їй все одно. Вона не бачить нікого, крім Тавіфи... Якби я була красива, то вона б першою принесла мене в жертву...
