Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Йому здавалося, що вогняні руки тягнуться з туману прямо до нього, обвивають його, гладять його тіло, захоплюють до себе і щось шепочуть, шепочуть...

Оевінг повільно пішов до води, прихованої за непроникною пеленою. Ще крок – і гарячі хвилі закружляли б біля його ніг, і чарівна каламуть зімкнулася б за його спиною, забираючи до себе його душу й тіло.

Але в цю мить щось із силою вдарило в його плече. Відчувши біль від удару, Оевінг прокинувся і в жаху відскочив назад. Важко дихаючи, він потер забите плече. Ілма!

Обернувся на всі боки, але дівчини ніде не було.  На траві поруч із водою лежав важкий кругляк. Юнак відразу здогадався, що це Ілма жбурнула камінь, щоб привести його до тями. Але чому сама вона зникла,  чому покинула його?

А туман продовжував вабити… Оевінг  струснув головою, відійшов подалі від річки і знову вдивився в темряву. Він боявся кликати Ілму на ім'я, не хотів, щоб хто-небудь ненароком почув.

Коли остаточно переконався, що дівчини  поряд немає, то повернувся в курінь, схопив глечик і з жадібністю напився вина. Потім вийшов і попрямував до лісу, щоб знайти свого коня. Ні   чарівний туман, ні магія Великої Річки  не мали зараз для нього ніякого значення.