Танок драконів - Джордж Мартін
Її неспокій відчув Вісеріон. Білий дракон лежав, скрутившись навколо грушки, поклавши голову на хвіст. Коли Дані проходила повз, він розплющив очі — два озера розплавленого золота. Ріжки у нього теж були золоті, а спину від голови до хвоста вкривала луска.
— Лінюх ти,— сказала до нього Дані, почухавши під підборіддям. Луска в нього була гаряча на дотик, як кольчуга, яка надто довго пролежала на сонці. «Дракони — це втілений вогонь». Вона це прочитала в одній з книжок, які сер Джора подарував їй на весілля.— Ти мав би з братами полювати. Ви з Дрогоном знову скублися?
Останнім часом дракони стали зовсім некеровані. Рейгал мало не вкусив Іррі, а коли минулого разу заходив сенешаль Резнак, Вісеріон підпалив йому токар. «Я замало часу їм приділяю, та де мені взяти час на них?»
Вісеріон махнув хвостом, з такою силою вдаривши ним об стовбур дерева, що Дані під ноги впала груша. А дракон розпростав крила і напівзалетів, напівзастрибнув на парапет. «Він росте,— подумала Дані, коли дракон шугнув у небо.— Всі троє ростуть. Скоро вже й вагу мою зможуть витримати». І тоді вона злетить у небо, як Ейгон Завойовник, вище й вище, поки Мірін не перетвориться на крапочку, яку можна пальцем затулити.
Дані спостерігала, як Вісеріон злітав угору, розширюючи кола, поки не загубився з очей за каламутними водами Скагазадана. Лише тоді вона повернулась у піраміду, де вже чекали Іррі та Джикі, щоб вичесати ґудзі з її кіс і вбрати її в гіскарський токар, як і належить королеві Міріна.
Вбрання було незручне: довгий безформний відріз тканини, який вільно обмотувався навколо стегон, пропускався під руку й закидався на плече, а потім гарненько викладалися й вирівнювалися торочки. Замотайся надто вільно — токар злетить з тебе, замотайся надто туго — заважатиме ходити та сковуватиме рухи. Навіть правильно намотаний токар все одно доводилося підтримувати лівою рукою. Ходити в ньому можна було тільки крихітними манірними кроками, тримаючи рівновагу, щоб не наступити на довгі торочки, що тягнулися як шлейф. Працювати в такому вбранні неможливо. Токар — одяг для панства, знак багатства і влади.
Дані, взявши Мірін, хотіла заборонити токари, але їй відрадили. «Матір драконів має вбиратися в токар, якщо не хоче, щоб її зненавиділи,— сказала зелена грація — Галаза Галар.— У вестероській вовні чи в мирському мереживі ваша ясновельможність назавжди залишиться серед нас чужинкою, дивачкою-іноземкою, дикункою-завойовницею. А королева Міріна має бути з панів Старого Гіса». Брунатний Бен Плам, капітан середніх синів, сформулював це стисліше: «Якщо хтось хоче стати володарем серед кролів, йому слід вдягнути довгі вуха».
«Довгі вуха», які Дані обрала сьогодні, були з простого білого льону, облямованого золотими китицями. За допомогою Джикі вона з третьої спроби зручно замоталася в токар. Іррі принесла корону в формі триголового дракона її дому. Тіло в дракона було золоте, крила — срібні, а три голови — зі слонової кістки, оніксу й нефриту. Ще до вечора від її ваги в Дані затерпнуть і шия, і плечі. «Корона не повинна сидіти зручно на голові»,— сказав колись один з її царствених попередників. Хтось з Ейгонів, але котрий? Сімома Королівствами Вестеросу правило п’ять Ейгонів. Був би й шостий, але Узурпаторові пси вбили братового синочка, коли той ще немовлятком був. «Якби він був живий, може, я б з ним побралася. Ейгон був би за віком ближчий мені, аніж Вісерис». Дані ще тільки зачали, коли були вбиті Ейгон і його сестричка. Їхній батько, її брат Рейгар, загинув ще раніше: пав на Тризубі від руки Узурпатора. А її брат Вісерис помер у муках у Ваїс-Дотраці з короною з розплавленого золота на голові. «І мене також уб’ють, якщо я попущу. Ці п’ять клинків, що зарізали мого Міцного Щита, насправді призначалися мені».
Дані не забула малолітніх рабів, яких велике панство розіп’яло по всій дорозі з Юнкая. Було їх сто шістдесят три, по одній дитині на кожну милю: прицвяховані до мильових стовпів, з однією витягнутою ручкою, вони немов указували їй шлях. Після падіння Міріна Дані розіп’яла таку саму кількість великих панів. Помирали вони повільно, над ними роїлися мухи, а на площі ще довго стояв сморід. Іноді закрадався страх, що цього замало. Мірінці — народ підступний і перекірливий, вони опиралися Дані на кожному кроці. Вона звільнила рабів, так... але ті одразу найнялися слугами за платню таку мізерну, що й на харч не вистачало. Старих і малих, які не могли працювати, викинули на вулицю, а з ними й усіх немічних і калік. А велике панство й далі збиралося на верхівках своїх величних пірамід і нарікало, що королева драконів заполонила їхнє шляхетне місто юрмами немитих жебраків, злодіїв і повій.
«Щоб царювати в Міріні, мені потрібно завоювати серця мірінців, навіть якщо я їх зневажаю».
— Я готова,— мовила вона до Іррі.
Нагорі мармурових сходів на неї чекали Резнак і Скагаз.
— Велична королево,— промовив Резнак мо Резнак,— ви сьогодні така осяйна, що мені страшно підводити на вас погляд.
Сенешаль був у багровому шовковому токарі з золотими торочками. Невисокий і похмурий, розмовляв він валірійським суржиком з сильним гіскарським гарчливим акцентом, а пахло від нього так, наче він скупався в парфумах.
— Дуже ласкаво з вашого боку,— відповіла Дані його мовою.
— Королево,— прогарчав гирявий Скагаз мо Кандак. У гіскарців волосся — густе й жорстке, і з давніх-давен у чоловіків з рабовласницьких міст заведено плести з нього ріжки, шпичаки та крила. Скагаз, поголивши голову, відкинув старий мірінський звичай на знак того, що приймає зміни, і за його прикладом так вчинили і його родичі. Далі так почали чинити й інші, хоча Дані не могла сказати напевне — страх це, мода чи честолюбство; таких чоловіків прозвали гирявими. А Скагаз був Гирявим з великої літери... і вважався серед синів гарпії і всього її поріддя найгіршим зрадником.— Нам розповіли про євнуха.
— Його звали Міцний Щит.
— Загине ще більше людей, якщо вбивць не покарати,— мовив Скагаз. Навіть з поголеною головою вигляд від мав застрашливий: навислі брови, важкі мішки під
