Танок драконів - Джордж Мартін

— Ваша світлосте,— мовив сер Баристан Селмі,— на цеглі в провулку, де його знайшли, намальована гарпія...

— ...намальована кров’ю,— здогадалася Данерис. Різанину сини гарпії влаштовували поночі, а над кожним тілом залишали свій знак.— Сірий Черв’яче, чому цей чоловік був сам-один? Чому без товариша?

За її наказом усі незаплямовані патрулювали вулиці Міріна поночі тільки в парі.

— Королево,— озвався капітан,— ваш слуга Міцний Щит вчора був не на службі. Він пішов... у одне місце... випити в товаристві.

— Одне місце? Про що це ви?

— Про будинок розпусти, ваша світлосте.

Бордель! Половина з вільновідпущеників була з Юнкая, де мудре панство уславилося своєю підготовкою постільних рабів. «Наука сімох стогонів». По всьому Міріну борделі множилися, як гриби. «Це все, що вони вміють. А жити треба». День у день харчі дорожчали, а ціна на тіло падала. В бідніших кварталах поміж східчастих пірамід мірінської рабовласницької шляхти були борделі, що задовольняли будь-які еротичні смаки, знала Дані. «Та все одно...»

— Але що євнуху робити в борделі?

— Втрачаючи чоловіче багатство, євнух не втрачає чоловічого серця, ваша світлосте,— сказав Сірий Черв’як.— Відданий вам чув, що ваш слуга Міцний Щит іноді платив жінкам дзвінку монету в борделі, щоб ті просто полежали біля нього й пообнімали його.

«Кров од крові дракона ніколи не плаче».

— Міцний Щит,— повторила вона з сухими очима.— Це його ім’я?

— З вашої ласки, ваша світлосте.

— Гарне ім’я.

Добре панство Астапора не дозволяло своїм рабам-солдатам навіть мати імена. Після звільнення дехто з незаплямованих повернувся до імені, отриманого за народження, а дехто обрав собі нове.

— Відомо, скільки було нападників у сутичці з Міцним Щитом?

— Відданий вам не знає. Але багато.

— Шестеро, ба й більше,— сказав сер Баристан.— Судячи з ран, на нього накинулися зусібіч. Коли його знайшли, в піхвах не було меча. Можливо, він поранив декого з нападників.

Дані подумки помолилася, щоб просто зараз де-небудь помирав один із синів гарпії, тримаючись за живіт і звиваючись від болю.

— Навіщо йому отак розрізали щоки?

— Милостива королево,— мовив Сірий Черв’як,— убивці запхали в горло вашого слуги Міцного Щита козлячі геніталії. Відданий вам витягнув їх, перш ніж принести його сюди.

«Згодувати йому його власні геніталії вони не мали змоги. Астапорці не лишили йому ні стебельця, ні корінця».

— Сини нахабнішають,— зауважила Дані. Досі вони нападали тільки на беззбройних вільновідпущеників — різали їх просто на вулиці або під покровом ночі вдиралися в їхні домівки й убивали їх у ліжку.— Це вони вбили першого мого солдата.

— Першого,— попередив сер Баристан,— але не останнього.

«Війна триває,— збагнула Дані,— просто зараз я воюю з привидами». А вона сподівалася на перепочинок від різанини — їй потрібен час на відбудову й на загоєння ран.

Скинувши лев’ячу шкуру, Дані опустилася навколішки біля тіла й заплющила померлому очі, ігноруючи Джикі, яка хапнула ротом повітря.

— Міцний Щит не буде забутий. Обмийте його, вдягніть як до бою і поховайте разом з шоломом, щитом і списами.

— Як накаже ваша світлість,— відповів Сірий Черв’як.

— Пошліть когось у Храм грацій: нехай поцікавиться, скільки людей зверталося до блакитних грацій з пораненнями від меча. І повідомте всім, що ми заплатимо золотом, якщо нам повернуть короткий меч Міцного Щита. Побалакайте з різниками й чередниками та дізнайтеся, хто останнім часом кастрував козлів,— сказала Дані. Може, хтось і зізнається.— Відсьогодні ніхто з моїх людей поночі не сміє виходити сам-один.

— Віддані вам чинитимуть, як накажете.

Данерис відкинула волосся.

— Знайдіть мені цих боягузів. Знайдіть їх — я покажу синам гарпії, що буває, коли збудити дракона.

Сірий Черв’як віддав честь. Незаплямовані знову накрили мерця саваном, підняли його на плечі й винесли з зали. Сер Баристан Селмі залишився. Волосся в нього вже посивіло, а навколо блакитних очей залягли зморшки. Та спину він і досі тримав прямо, а роки не відібрали в нього військової вправності.

— Ваша світлосте,— заговорив він,— боюся, євнухи не годяться на ті завдання, що ви перед ними поставили.

Дані, всівшись на лавицю, знову накинула на плечі шубу.

— Незаплямовані — найкращі мої воїни.

— Солдати, а не воїни, прошу ласки вашої світлості. Їх тренували для поля бою, де вони стануть пліч-о-пліч, заховавшись за щитами й виставивши списи. Їх учили коритися — безстрашно, безвідмовно, не замислюючись і не вагаючись... а не розкривати секрети й ставити запитання.

— А лицарі підійдуть мені краще?

Селмі тренував для неї лицарів, навчаючи синів рабів битися сулицею і мечем, як заведено у Вестеросі... та як зарадить сулиця проти боягузів, які вбивають у темряві?

— Не в цьому питанні,— визнав старий.— Та й ваша світлість не має лицарів, окрім мене. Мине кілька років, поки хлопчики навчаться.

— Тоді хто, якщо не незаплямовані? Дотраки пасують ще менше.

Дотраки воюють верхи. А з вершників більше користі на відкритій місцевості, ніж на вузьких вулицях і в провулках міста. Влада Дані навряд чи поширюється за різнобарвні цегляні мури Міріна. Тисячі рабів і досі гарують у великих маєтках на пагорбах, вирощуючи пшеницю й оливки, пасучи овець і кіз, добуваючи сіль і мідь. На складах Міріна зберігалися чималі запаси зерна, олії, оливок, сухофруктів, солонини, але вони вже тануть. Отож Дані відіслала свій крихітний халасар під командуванням трьох кровних вершників підкоряти околиці, а Брунатний Бен Плам узяв своїх середніх синів на південь — відбиватися від юнкайських набігів.

А найважливіше завдання отримав Дааріо Нагарне, солодкомовний Дааріо з золотими зубами й розтроєною бородою, який завжди капосно посміхався у фіолетові вуса. За пагорбами на сході лежали округлі пісковикові гори, перевал Хизай і Лазар. Якщо Дааріо вдасться вмовити лазарян знову відкрити суходільні торгівельні шляхи, можна буде привозити зерно по ріці або через пагорби... але ягнятам нема за що любити Мірін.

— Коли штормокруки повернуться з Лазару, мабуть, вони допоможуть патрулювати вулиці,— мовила Дані до сера Баристана,— але поки що я маю тільки незаплямованих...— вона підвелася.— Перепрошую, сер. Скоро при брамі з’являться прохачі. Час мені вдягати довгі вуха та знову ставати королевою. Викличте Резнака і Гирявого — я побалакаю з ними, щойно вберуся.

— Як накаже ваша світлість,— уклонився Селмі.

Велика піраміда здіймалася у небо на вісімсот футів — від широчезних квадратних підвалин до величної верхівки,