Гра в чуже життя - Олена Гриб
Старший маг вже перейшов до підготовки другого пункту свого плану. Не-люди! Як же він їх ненавидів! Стариліс зникне з лиця землі дуже скоро, треба лише знищити його суть. Знищити ліс! Ще тиждень напруженої роботи – і на сході не залишиться жодного деревця…
Не-люди відразу кинуться на землі людей. Людським арміям не перемогти озлоблених тварюк, що втратили дім, але жалюгідні пародії на магів, ті, що називають себе клусьцями, підуть у бій. І нехай! Хай винищують одне одного, а потім з’явиться добрий чарівник, що врятує залишки людей, і вони в подяку… або через інші обставини… погодяться, що кращого правителя годі й шукати. Радіс же… Рідна кров, як-не-як, невже не порозуміються?
– Він міг вбити тебе! За мить до власної смерті! – перервав приємні роздуми Ваніса сповнений обурення голос брата. – Нащадки Первісних відчувають спрямовану магію! Хіба воно того варте, брате? Вони б померли, а й ти – теж. Занадто висока ціна, не думаєш? – Ангас осікся, зрозумівши: якщо б вони помінялися тоді місцями, старший не вважав би ціну надмірною. – Крім того, в дівчині немає магії. Зовсім, – уточнив він, бачачи здивування співрозмовника. – Тобто вона для нас не небезпечна і сенсу ганятися за нею нема, адже…
– Як це немає магії? – перебив його Ваніс, припинивши своє заняття. – Вона чужа!
– Не більше ніж у якій-небудь селянці, – розвів руками молодший брат. – Тільки особисті якості… спадковість, можливо… І щось дивне… Як відлуння або веселка після дощу. Розумієш? Але того, що ми називаємо силою, у неї немає, присягаюсь! Ходімо вже звідси. Ти ж зможеш чаклувати і в цивілізованіших місцях?
Біловолосий задумливо поворушив губами, щось підраховуючи.
– Упевнений? – похмуро запитав, закінчивши розрахунки.
– Угу!
– О, то тобі пощастило. Знищиш спершу метаморфа, потім дівку. Нічого винаходити не треба, зробиш звичайні «Жорна», з них вистачить. І постарайся повернутись, ти мені ще знадобишся… Хе, братику, небезпечна чужа чи ні – має ж вона розплатитися за стільки наших невдач?
