Гра в чуже життя - Олена Гриб

Дорога підвела до дерев’яного мосту. За ним починалося поле, засаджене невеликими блакитними квітками з дитячими обличчями. Побачивши подорожніх, вони кинулися вперед, швидко перебираючи коротенькими ніжками-корінцями. На дорозі ці створення довго не затримувались – вискакували, намагалися відірвати шматочок від когось із паломників і миттю поверталися назад, на родючий ґрунт.

Дитина на руках Марка радісно заагукала, чекаючи на цікаву гру. Друге дитя, тобто Вім, застигло на містку і не збиралося звідти йти. Гартонський бастард дотримав обіцянку і недоумкуватого мага Лін більше не зустрічала, однак надто часто ловила на собі дивні погляди юнака. Втім, їх можна було списати на щиру подяку.

Блакитне поле тягнулося до горизонту. Замощена частину шляху була дуже побитою.

– Там далі взагалі ґрунтовка, – попередив принц, – і ці лізуть прямо на голову. Не вбивати ж їх…

«А чом би й ні? Ти ж убиваєш легко…» – крутилося на язику Лін, але вона вирішила, що час для з’ясування стосунків невдалий.