Борва мечів - Джордж Мартін
— Не можна продавати недовчених хлопчаків, — казав один зі срібних Гразданів до решти.
— Можна! Аби дали добру ціну золотом, — відповів товстіший за нього чолов’яга з золотим краєм на токарі.
— Їх і Неблазними ще не назвеш! Вони ж не вбили своїх малих. Якщо їх спіткає поразка у полі, нас буде зганьблено. А до того ж навіть якщо ми назавтра обріжемо п’ять тисяч зелених хлопчаків, то продамо їх лише за десять років! Що ми скажемо наступному покупцеві, який прийде по Неблазних?
— Скажемо, хай чекає, — відповів товстий. — Краще золото у гаманці зараз, ніж обіцянки-цяцянки на майбутнє.
Дані не заважала суперечці, лише сьорбала терпке хурмове вино і намагалася тримати на обличчі вираз байдужого нерозуміння. «Я матиму їх усіх, хай яка буде ціна» — казала вона собі. Невільниками у місті торгувало з сотню купців, але найзначніші були якраз ці восьмеро перед нею. У гендлі постільними рабами й рабинями, рільниками, писарями, ремісниками та вчителями ті купці уперто змагалися між собою, але заради створення і продажу Неблазних усі об’єдналися в одне товариство. «З цегли та крові постав Астапор, і люд його — з цегли та крові.»
Остаточне рішення оголосив Кразнис.
— Перекажи їй, що вона матиме вісім тисяч, якщо покаже досить золота. І ті шість сотень теж, якщо бажає. Скажи, хай повертається за рік, тоді зможе купити в нас іще дві тисячі.
— За рік я буду вже на Вестеросі, — відповіла Дані, почувши переклад. — А потребу маю зараз. Неблазні добре навчені, та однак багато їх загине у битві. Хлопчики будуть потрібні навзамін тих, хто зронить мечі — щоб підняти їх і стати до бою.
Вона відставила келиха з вином і схилилася до дівчинки.
— Скажи Добрим Хазяям, що я хочу навіть тих, котрі ще досі мають цуценят. Скажи, що заплачу за хлопчика, обрізаного учора, стільки ж, як за Неблазного у шоломі зі шпичкою.
Дівчинка переказала. Та відповідь була знову «ні». Дані аж насупилася роздратовано.
— Гаразд, скажи, що я платитиму вдвічі, якщо вони віддадуть усіх.
— Удвічі? — Товстий з золотою облямівкою мало слину не пустив.
— Мала хвойда зовсім дурна, кажу вам, — мовив Кразнис мо’Наклоз. — Просіть утричі, не вагайтеся. Вона у відчаї, тому заплатить. Хоч би і вдесятеро — просіть сміливо, нікуди не дінеться.
Довготелесий Граздан з гострою бородою вмів балакати посполитою мовою, хоча гірше за дівчинку-невільницю.
— Ваша милісте, — загуркотів він, — Вестерос бути багатий, о так, але ви не бути зараз королева. Може, ніколи не бути королева. Навіть Неблазні коли-не-коли програвати битва з лютий сталевий лицар Семицарство. Нагадую, що Добрі Хазяї Астапору не є продавець плоть за обіцянство. Маєте ви золото і товар на обмін, досить для платити за увесь євнух, який ви хотів?
— Ви знаєте відповідь краще за мене, Добрий Хазяїне, — відповіла Дані. — Ваші люди передивилися усе на моїх кораблях, помацали і зважили кожну бурштинову намистину і кожен горщик шапрану. То скільки грошей я маю?
— Досить купувати одну із тисяч, — мовив Добрий Хазяїн, презирливо шкірячись. — Але ви сказати, платити удвічі. Тоді ви купувати п’ять сотень, це усе.
— Ще сотню можемо дати за вашу гарненьку корону, — мовив товстий валірійською. — За корону трьох драконів.
Дані почекала перекладу його слів.
— Моя корона не продається. — Коли Візерис продав королівського вінця їхньої матері, з його душі зникли останні крихти втіхи, і лишилася сама шалена ненависть. — Також я не збираюся віддавати у неволю своїх людей, продавати їхніх коней та майно. Але ви можете узяти мої кораблі. Великий коч «Балеріон», галери «Вхагар» та «Мераксес».
Вона попередила Гролео та інших керманичів, що таке може статися, хоча ті люто заперечували.
— Напевне ж, три чудові кораблі мають коштувати більше, ніж кілька жалюгідних різанців.
Товстий Граздан обернувся до решти, і вони усі знову тихо порадилися.
— Дві з тисяч, — мовив гостробородий, обертаючись назад. — Це занадто, але Добрі Хазяї мати щедра душа, бо ваша потреба бути така велика.
Дві тисячі аж ніяк не просунули б її до мети. «Я мушу мати усіх.» Тепер Дані знала, що вона має зробити, хоча й відчувала від того такий гидкий смак у роті, що його не здатне було заглушити навіть хурмове вино. Так і сяк вона міркувала і зважувала, довго вагалася, але зрештою не знайшла іншого способу. «Це єдиний вибір, який мені лишився.»
— Віддайте мені усіх, — мовила вона, — і ви матимете дракона.
Від Джихікі, що стояла поруч, почувся тихий зойк. Кразнис вишкірився до свого товариства.
— Хіба я не казав? Віддасть що завгодно, нікуди не дінеться.
Білоборід витріщив очі, не вірячи почутому. Рука, що тримала ковіньку, затремтіла.
— Ні! — Він упав перед Дані на коліно. — Благаю, ваша милосте, звоюйте престол драконами, не рабами! Не смійте цього робити!
— Це ви не смійте давати мені вказівки. Пане Джорагу, приберіть Білоборода, щоб очі мої його не бачили!
Мормонт грубо вхопив старого під лікоть, смикнув на ноги і виштовхав геть із тераси.
— Перекажи Добрим Хазяям, що я шкодую про прикре непорозуміння, — мовила Дані до маленької невільниці. — Скажи, що я чекаю на їхню відповідь.
Утім, відповідь вона вже знала — бачила-бо її у блиску очей і посмішках, які вони відчайдушно намагалися приховати. В Астапорі були тисячі євнухів, ще більше хлопчиків-невільників чекали на обрізання, та в усьому величезному світі існувало лише троє живих драконів. «Для гіскарців немає нічого жаданішого за драконів.» Як може бути інакше? Адже п’ять разів Старий Гіс боровся з Валірією за владу на початку часів, і п’ять разів зазнавав жахливої поразки. Бо Вільноземство мало драконів, а Старе Царство — жодного.
Найстарший Граздан ворухнувся у кріслі, застукотів перлами.
— Дракона на наш вибір, — мовив він тонким придушеним голосом. — Найбільший і найздоровіший з них — чорний.
— Його звуть Дрогон, — кивнула Дані.
— Усі ваші
