Бенкет круків - Джордж Мартін
— Чоловіки,— зронила королева. Це вже щось. Це відкриває можливості.— І які ж це чоловіки, скажіть, будь ласка?
— Співці,— знизав плечима сер Озмунд.— Вона дуріє від співців, штукарів тощо. Приходять і лицарі, які мліють від її кузин. Найгірший з них сер Толад, каже Озні. Цей рослявий йолоп, схоже, сам не знає, кого він хоче — Елінор чи Аллу, але точно знає, що хоче її до кольок. Вчащають з візитами й близнюки Редвини. Гоблін носить квіти й фрукти, а Горе приходить з лютнею. Якщо послухати Озні, придушений кіт пищить милозвучніше. І завжди під ногами крутиться отой з Літніх островів.
— Джалабар Ксо? — Серсі саркастично пирхнула.— Швидше за все, випрошує золото й мечі, щоб відвоювати собі батьківщину.
Під коштовностями й пір'ям у Ксо насправді ховається звичайнісінький шляхетний жебрак. Роберт міг одним рішучим «ні» покласти край його набридливому канюченню, але ідея завоювати Літні острови вельми приваблювала цього п'яного неотесу, її чоловіченька. Понад сумнів, він мріяв про темношкірих дівок з вугільно-чорними пипками, голісіньких під мантіями з пір'я. Отож замість «ні» Роберт завжди казав Ксо: «Наступного року»,— от тільки цей наступний рік так ніколи й не наступив.
— Просив він щось чи ні, я не знаю, ваша світлосте,— відповів сер Озмунд.— Озні каже, він учить їх літньої мови. Самого Озні не вчить, звісно, а тільки коро... тобто кобилку та її кузин.
— Кобила, що розмовляє літньою мовою, викличе сенсацію,— сухо сказала королева.— Перекажи брату, щоб тримав остроги добре нагостреними. Можете бути певні, я знайду можливість влаштувати, щоб він нарешті осідлав кобилку.
— Я перекажу йому, ваша світлосте. Він дуже хоче на ній поїздити, повірте мені. Вона гарненька, ця кобилка.
«Це мене він хоче, дурню,— подумала королева.— А в Марджері між ногами ховається його титул лорда». Хай як вона любила Озмунда, іноді він видавався їй таким самим тугодумом, як і Роберт. «Сподіваюся, меч у нього гостріший за розум. Бо може прийти день, коли він знадобиться Томену».
Саме переходили тінь, яку відкидала зруйнована Вежа правиці, коли їх двох накрила хвиля радісних вигуків. На тому кінці двору якийсь зброєносець поцілив списом у мішень, і поперечка на ній аж крутонулася. Більше за всіх раділа Марджері Тайрел зі своїми курками. «Багато галасу надаремно. Можна подумати, що хлопчина турнір виграв». Аж тут Серсі з подивом побачила, що на рисаку сидить Томен, вбраний у золочені лати.
Королеві нічого не лишалося, як начепити на обличчя усмішку й підійти до сина. Наблизилася вона в той час, коли Лицар Квітів допомагав йому злізти з коня. Хлопчик аж засапався від збудження.
— Бачили? — питав він у всіх навколо.— Я зробив усе саме так, як сказав сер Лорас. Ви бачили, пане Озні?
— Так,— відгукнувся Озні Кетлблек.— Прегарне було видовище.
— Ви в сідлі сидите краще за мене, ваша світлосте,— втулив сер Дермот.
— І спис у мене зламався. Пане Лорасе, ви чули?
— Тріск був громовитий,— мовив сер Лорас; його білий плащ застібався на плечі на золоту брошку з нефритовою ружею, а вітер художньо розкуйовдив каштанові кучері.— Ви чудово впоралися, але одного разу замало. Завтра потренуєтеся знову. Тренуватися слід щодня, поки не виробите твердий удар — сулиця має стати продовженням руки.
— Я залюбки!
— Це було неймовірно! — Марджері, опустившись на одне коліно, поцілувала короля у щоку й обійняла однією рукою.— Стережися, братику,— попередила вона Лораса,— мій доблесний чоловік за кілька років, певна, і тебе скине з коня.
Троє кузин були цілком з нею згодні, а ота клята Булверова мала заходилася стрибати навколо, наспівуючи:
— Томен стане чемпіоном, чемпіоном, чемпіоном!
— Коли виросте,— сказала Серсі.
Усмішки поблякли, як троянди на морозі. Стара віспувата септа перша прихилила коліно. Її приклад наслідували й інші, окрім маленької королеви і її брата.
Томен, здавалося, не відчув холоду, який завис у повітрі.
— Мамо, ти бачила? — щасливо випалив він.— Я зламав списа об щит, а мішок мене не вдарив!
— Я спостерігала за тобою через двір. Ти гарно впорався, Томене. Але я від тебе іншого й не очікувала. Лицарський поєдинок у тебе в крові. Одного дня на арені ти станеш першим, як був твій батько.
— Ніхто перед ним не встоїть,— манірно всміхнулася до королеви Марджері Тайрел.— Але я не знала, що король Роберт так добре виступав у двобоях. Розкажіть нам, будь ласка, в яких турнірах він переміг? Яких видатних лицарів скинув з коня? Знаю, король залюбки послухає про батькові перемоги.
У Серсі по шиї поповз рум'янець. Дівчина піймала її на гачок! Роберт Баратеон, якщо по правді, до поєдинків ставився байдуже, Під час турнірів він надавав перевагу рукопашній, де можна потовкти суперників до крові тупим топором або келегюм. Королева думала про Джеймі, коли отак казала. «Я забулася, а це не схоже на мене».
— Роберт переміг у турнірі на Тризубі,— змушена вона була викручуватися.— Переміг королевича Рейгара й оголосив мене королевою кохання і краси. Дивно, що ти не знаєш цієї історії, невістко... Пане Озмунде,— змінила вона тему, не даючи Марджері часу щось відповісти на це,— будьте ласкаві, допоможіть моєму синові зняти обладунки. Пане Лорасе, ходімо зі мною. Маю перемовитися з вами.
Лицарю Квітів не було куди подітися — він побіг за нею, як цуценя, яким, власне, і був. Серсі заговорила, коли вони опинилися вже на гвинтових сходах.
— Чия була це ідея, скажіть-но?
— Моєї сестри,— зізнався він.— Сер Толад, сер Дермот і сер Портифер тренувалися на мішені, і її світлість сказала, що й король, мабуть, не від того, щоб проїхатися зі списом.
«Він так її називає навмисно, щоб подратувати мене».
— А ваша роль яка?
— Я допоміг його світлості вдягнути лати й показав, як тримати списа,— відповів він.
— Кінь для нього завеликий. А якби хлопчик упав? Чи якби мішок з піском зацідив йому по голові?
— Але шлях до лицарства не обходиться без синців і скривавлених
