Бенкет круків - Джордж Мартін

— Лорде Пітире,— зітхнула леді Аня,— якщо хочете нацькувати нас одне на одного, то ліпше не марнуйте зусиль. Ми тут дотримуємося одностайного погляду. Рунстон підходить нам усім. Лорд Йон виростив трьох власних чудових синів, тож немає людини, яка б ліпше виховала маленького лорда. Мейстер Гелівег старший і досвідченіший за вашого мейстра Колмона, він краще впорається з проблемами лорда Роберта. У Рунстоні хлопчик учитиметься мистецтва війни в Сильного Сема Стоуна. Кращого військового інструктора годі сподіватися. Септон Лукос потурбується про духовний бік його життя. У Рунстоні живуть хлопчики його віку, а це для нього ліпше товариство, ніж літні жінки й перекупні мечі, якими він оточений сьогодні.

Пітир Бейліш пальцями розчесав борідку.

— Його світлості товариство потрібне, не заперечую. Однак Алейн навряд чи можна назвати літньою жінкою. Лорд Роберт дуже любить мою доньку, він вам сам про це залюбки скаже. І до того ж я попросив лорда Графтона й лорда Ліндерлі прислати до мене своїх синів за годованців. Обидва вони мають хлопчиків Робертового віку.

— Двоє цуценят від пари кімнатних песиків! — розреготався Лін Корбрей.

— Але Роберту потрібен поряд і старший хлопчик. Перспективний юний зброєносець, скажімо. Хтось, ким би він захоплювався, кого б хотів наслідувати...— Пітир обернувся до леді Вейнвуд.— У вас у Залізодубі є саме такий хлопець, міледі. Може, ви погодитися відіслати до мене Гарольда Гардинга?

Аня Вейнвуд, схоже, була приємно здивована.

— Лорде Пітире, я такого зухвалого злодія в житті не стрічала!

— Хлопця я викрадати не збираюся,— сказав Пітир,— вони з Робертом мають подружитися.

Бронзовий Йон Ройс нахилився вперед.

— Певна річ, лорд Роберт повинен подружитися з юним Гарі, тож він... приїде в Рунстон, під мою опіку, як мій годованець і зброєносець.

— Віддайте нам хлопчика,— мовив лорд Белмор,— і зможете цілий і неушкоджений виїхати з Видолу, щоб посісти належне вам місце у Гаренхолі.

Пітир кинув на нього осудливий погляд.

— Ви натякаєте, що в іншому разі я можу отримати ушкодження, мілорде? Не можу уявити, чого б це. Моя покійна дружина вважала, що належне мені місце тут.

— Лорде Бейліш,— заговорила леді Вейнвуд,— Лайса Таллі була вдовицею Джона Арина й матір'ю його сина, вона правила тут як регентша. А ви... будьмо щирі: ви не Арин, лорд Роберт вам не кревний родич. За яким правом ви зібралися правити нами?

— Наскільки пригадую, Лайса призначила мене лордом-оборонцем.

— Лайса Таллі,— сказав молодий лорд Гантер,— так по-справжньому і не прижилася у Видолі, вона не мала права розпоряджатися нами.

— А лордом Робертом? — запитав Пітир.— Ваша милість зараз скаже, що Лайса Арин не мала права розпоряджатися і власним сином?

Досі Нестор Ройс сидів мовчки, але тут голосно заговорив.

— Колись я сам сподівався одружитися з леді Лайсою. Так само як батько лорда Гантера й син леді Ані. Корбрей півроку біля неї крутився. Якби вона обрала когось із нас, зараз ніхто б не піддавав сумніву його право називатися лордом-оборонцем. Але вона, так уже сталося, обрала лорда Мізинчика й доручила свого сина під його опіку.

— Він був і сином Джона Арина також, кузене,— зауважив Бронзовий Йон, нахмурившись на доглядача Місячної брами.— Тож він належить Видолу.

Пітир вдав збентеження.

— Але ж Соколине Гніздо — така сама частина Видолу, як і Рунстон. Чи хтось його перемістив деінде?

— Жартуйте скільки заманеться, Мізинчику,— випалив лорд Белмор.— Хлопчик поїде з нами.

— Мені прикро вас розчаровувати, лорде Белмор, однак мій пасинок залишиться тут, зі мною. Здоров'я в дитини не таке вже й міцне, ви добре це знаєте. Подорож стане для нього великим випробуванням. Як його вітчим і лорд-оборонець, я цього дозволити не можу.

Прочистивши горло, заговорив Саймонд Темплтон:

— Ми привели під гору по тисячі вояків, Мізинчику.

— Чудове місце для них.

— За потреби можемо й більше зібрати.

— Ви мене війною лякаєте, сер? — у Пітировому голосі не було й натяку на страх.

— Ми отримаємо лорда Роберта,— сказав Бронзовий Нон.

На мить здалося, що переговори зайшли у глухий кут, аж тут Лін Корбрей відвернувся від вогнища.

— Мене вже від цього нудить. Якщо довго балакати з Мізинчиком, він вас зрештою без майток залишить. Єдиний спосіб залагодити цю суперечку — криця,— він витягнув довгого меча.

— У мене меча немає, сер,— розвів руками Пітир.

— Це легко виправити,— сказав Корбрей; світло свічок замерехтіло на димчасто-сірому лезі, такому темному, аж нагадало Сансі про Лід — батьків меч.— Он у вашого Ябкожера є клинок. Скажіть, щоб віддав вам, або он кинджалом скористайтеся.

В Алейн на очах Лотор Брун потягнувся по меча, та клинки не встигли зіткнутися: у гніві підвівся Бронзовий Нон.

— Опустіть меча, сер! Ви Корбрей чи Фрей? Ми тут гості.

— Це просто негідно,— піджала губи леді Вейнвуд.

— Сховайте меча в піхви, Корбрею,— луною підхопив молодий лорд Гантер.— Ви нас усіх ганьбите.

— Ну ж бо, Ліне,— м'якше додав Редфорт.— Це нічого не дасть. Вклади Леді Зневіру в ліжко.

— Міледі відчуває спрагу,— не здавався сер Лін.— Пускаючись у танок, вона любить хильнути крапельку червоного.

— Ваша леді сьогодні не втамує спраги,— Бронзовий Йон заступив Корбрею дорогу.

— Лорди-декларанти,— пирхнув Лін Корбрей.— Краще б ви підписалися як «шість бабусь».

Вклавши темного меча назад у піхви, він вийшов, відіпхнувши плечем Бруна так, наче взагалі його не бачить. Алейн чула, як помалу стихають його кроки.

Аня Вейнвуд і Гортон Редфорт обмінялися поглядами. Гантер, допивши вино, знову підставив кубок.

— Лорде Бейліш,— заговорив сер Саймонд,— ви маєте пробачити нам цю виставу.

— Так-таки й маю? — Мізинчик підпустив холоду в голос.— Це ви його сюди привели, мілорди.

— Ми не мали наміру...— почав був Бронзовий Йон.

— Це ви його сюди привели. Я маю повне право викликати вартових і всіх вас заарештувати.

Гантер з такою люттю скочив на ноги, що мало не вибив карафу з рук Алейн.

— Ви обіцяли нам безпечне перебування!

— Так. Тому подякуйте, що в мене уявлення про честь суворіше, ніж у декого,— сказав Пітир таким сердитим голосом, якого Алейн у нього ще зроду не чула.— Я прочитав вашу декларацію і вислухав ваші вимоги. А тепер послухайте мої. Заберіть свої війська з-під гори, їдьте додому й дайте спокій моєму синові. Безуряддя тут і