Право на шанс - Олена Гриб

Що купив столичний чаклун? Дрібницю, яка нікому з нас і задарма не потрібна. Яку? Це, на щастя, їхня з Ньельмом особиста справа і сторонніх вона не стосується. Як подивиться на таку угоду Ів? А хто сказав, ніби вона коли-небудь про це дізнається?

І, до речі, щодо Ів… Чи не думаю я, що вони з Кьерном чекають нашого тріумфального повернення зі справи, після якої у виконавців мало шансів залишитися живими? Ні, ясна річ, Зарлат не планує свиснути своїм людям і перерізати горлянки всій компанії ще до ранку. Королю потрібні не тільки вагомі докази, а й свідки. Багато свідків. А нам воно треба?

Чаклунка не збиралася влазити у чвари можновладців за жодні обіцянки і очікувала, що ми з Артаном підтримаємо її в цьому рішенні. Тому поки тавеннський кат прогулювався з нами, а найвірніші з його поплічників крутилися навколо палацу, Чиж відвіз Ів десь подалі.

– Хіба в тому будинку немає охорони? – заперечила я, почуваючись занадто втомленою, щоб сприймати все і відразу.

Мені досить різко пояснили, що так, три місцеві нишпорки наглядають за заручниками, і Мела не перебільшує, називаючи становище Ів і Чижа полоном. Демон чув, як Зарлат розпорядився за жодних обставин не випускати їх із кімнат, а щодо свого колишнього протеже наполягав на фізичному усуненні за будь-якого натяку на можливі проблеми.

– Значить, вони вже мертві? – ковтаючи деякі звуки, прошелестіла змерзлими губами Плібія.

Вона слухала швидку, трохи нелюб’язну мову чаклунки з жадібною цікавістю людини, яка вічно дізнається про все останньою. Водночас її очі нишпорили навколо в пошуках Ферна.

Хотілося заспокоїти тітоньку, сказати, що демон зараз не тут – він вирушив подивитися, куди нас занесло і чи нема поблизу когось, хто здійме тривогу. Але вона дивилася з таким виразом… Як тоді, коли виявила у своєму ліжку дохлу мишу, а в шафі – радісну мене. Хоча, ймовірно, я просто себе накручувала. Для самого Ергела Жескара я залишилася незнайомкою, тому і ця жінка не могла ні про що здогадатися.