Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Ми теж знаємо. Тільки він просив нікому не говорити.

Імар незворушно кивнув:

— Тоді все справедливо. Він нікому не розповідатиме про вас, ви — про нього. Отже, нехай буде Ейнар аб Дилан. Які в нього наміри?

— До весни сидітиме в горах, відбиватиме атаки поборників. Леді Елвен попросить вас відвести урядові війська на тій підставі, що…

— Я вже віддав такий наказ. Боротьбою з чаклунством та єресями має займатися Конґреґація. А що далі?

— Леді Елвен упевнена, що протягом зими до повстання приєднається чимало лахлінських чаклунів. Власне, для цього все й було задумано. Просто ходити містами та селами й вишукувати людей з чаклунським хистом, нереально. А так вони самі прийдуть. Причому прийдуть ті, хто готовий боротися.

— Лоґічно, — погодився Імар. — Ну, гаразд, навесні Ейнар аб Дилан матиме загін чаклунів. І що з ними робитиме? Рушить на Ханґован?

— У жодному разі, государю. Повстання не спрямоване проти королівської влади, воно має на меті об’єднати чаклунів для боротьби з Конґреґацією. Та про деталі вам краще поговорити з леді Елвен. Це вона все спланувала, а Ейнар виконує її накази. Як і ми з майстром Шоваром.

— Навіть так? — здивувався Імар. — А я гадав, що головний серед вас майстер Шовар.

Ґарван аб Малах похитав головою:

— Ми всі коримося леді Елвен. Ще п’ять років тому я та майстер Шовар склали їй чаклунську присягу. Ейнар ще не присягнув, але беззастережно визнає її зверхність.

— Через її походження?

— Ні, государю, через маґічну силу. Леді Елвен наймогутніша з нас. Вона вже давно перевершила і мене, і майстра Шовара. Поки що поступається Ейнарові за вмінням, але він все одно їй кориться. Бо розуміє, що його перевага протримається недовго.

— Зрозуміло, — кивнув король. — І ще одне питання, яке мене дуже хвилює. Леді Елвен запевняла, що не боїться поборників і в разі викриття зможе себе захистити. Ви теж кажете, що вона могутня чаклунка. Але… Що вам відомо про відьмака Бренана аб Ґрифида?

— Те, що й вам, государю. Леді Елвен дуже зацікавилася цією історією, тому я розшукав у архіві Священної Канцелярії всі матеріали справи, включно з листом відьмака до родичів.

На цю звістку Імарові аж щелепа відвисла. Священна Канцелярія була підпорядкована особисто верховному поборнику, котрий здійснював через неї керівництво як Конґреґацією Святої Віри, так і Конфесорією Істинного Слова Дивового — бо водночас був і головним проповідником Лахліну. Королівські урядовці та військові неодноразово намагалися заслати до Священної Канцелярії шпигунів або підкупити когось із її працівників, та все даремно — поборники надійно оберігали свої таємниці й не підпускали до них сторонніх. Проте всі їхні остороги виявилися марними перед чаклунським умінням Ґарвана аб Малаха.

На Імарове переконання, доступ до секретних документів Конґреґації був потенційно грізнішою зброєю, ніж навіть можливість одним ударом знищити всю верхівку поборників. Він мало не накинувся на майстра Ґарвана з доброю сотнею запитань, але останньої миті стримав себе. Вони ще встигнуть це обговорити.

— Тоді ви маєте знати, — продовжив Імар, — що відьма Айліш вер Нів не наважилася забрати хлопчика-відьмака, бо боялася, що з двома дітьми її впіймають. Відьма — і боялася! А вона ж напевно могутніша за леді Елвен.

— Так, могутніша, — підтвердив майстер Ґарван. — Сам я ніколи з відьмами не зустрічався, але читав про них і знаю, що навіть найсильніші чаклуни не годні тягатися з ними. Та в цьому випадку сила не головне. Айліш вер Нів просто не знала, як вижити на Лахліні. А леді Елвен знає. І їй вистачає сили, щоб повною мірою реалізувати це знання.

— То ви можете дати мені слово, що вона в абсолютній безпеці?

— Абсолютної безпеки не буває, государю. Але віднедавна ми з майстром Шоваром перестали боятися, що леді Елвен заскочать зненацька. Про найменші підозри щодо неї я знатиму завчасно, бо щоночі переглядаю всі папери, які потрапляють на стіл до верховного поборника. Ви ж розумієте, що без його санкції ніхто не наважиться чіпати її.

— Розумію, — сказав Імар. — І це мене трохи втішає… Гм. А ви вже знайшли в тих паперах щось важливе для нас?

— Так, і чимало. З усіх документів, що становлять цінність, я знімаю копії… ну, не в тому сенсі, що переписую, а роблю точний відбиток з допомогою чарів і передаю леді Елвен. Вона вас із ними ознайомить. Там, зокрема, є грубенька тека з доносами на вас. І це лише підбірка найвагоміших звинувачень, бо решту переправляють до архіву. Якщо буде ваша воля, я й там пошукаю.

— Ні, не треба, — відповів Імар, для якого це не стало несподіванкою. Він нітрохи не сумнівався, що чимало слуг та придворних реґулярно доповідають поборникам про кожен його крок. — Краще розшукайте всі доноси на леді Елвен.

— Я зробив це ще два тижні тому, коли вперше зміг потрапити до Канцелярії, — відповів Ґарван аб Малах. — Нічого серйозного не знайшов, лише різні дурниці, про які пишуть на всіх. Леді Елвен завжди була обачна і не привертала до себе зайвої уваги. Тож про неї не турбуйтеся, государю. Куди більша небезпека загрожує вам. Поборники надто обережні, щоб писати про це навіть у своїх найсекретніших документах, але я маю вагомі підстави підозрювати, що в конфіденційних розмовах вони серйозно розглядають можливість вашого вбивства.

Хоч Імар і був готовий до цього, йому все одно в грудях похололо, а по спині забігали мурашки.

— І що ж це за підстави? — запитав він, доклавши всіх зусиль, щоб у його голосі не чулося панічних ноток.

— Протягом останнього тижня, за особистим наказом Монроя аб Кодвала, секретаря з питань чистоти віровчення, було встановлено стеження за родинами всіх слуг, що мають до вас вільний доступ. Причому до роботи залучили найвправніших нюхачів, яким зазвичай доручають розслідування справ надзвичайної державної ваги.

— Розумію, — протягло мовив