Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Я зустрічалась у Тахріні з твоїм старшим небожем. Він справив на мене приємне враження, — сказала Ейрін. На другому поверсі вона збиралася звернути в коридор, оскільки знала, що саме тут розташовано покої менших сестер, проте Бронах продовжувала підніматися сходами. — А куди ми йдемо?

— До твого помешкання, куди ж іще. Шаннон написала, що ти любиш висоту, от я й оселила тебе на сьомому поверсі. Чи вона помилилася?

— Ні, все правильно. Та хіба я не повинна до шістнадцяти років жити в покоях менших?

— Взагалі, так. Але найстарші наказали вже зараз відвести тобі окреме житло. Мовляв, однаково через чотири місяці мусиш переселятися… Хоч я певна, що насправді причина в іншому. Ти ж і сама бачила, як реагують на тебе малі, а оселити вас разом означало б цілковито віддати їх під твою владу.

Ейрін скрушно зітхнула:

— Я зовсім не хочу цієї влади…

— Але маєш її, — розсудливо зауважила Бронах. — І з цим нічого не вдієш.

Піднявшись на сьомий поверх, вони рушили коридором у західному напрямку. Вздовж правої стіни тяглися широкі вікна, що виходили на двірську площу, а ліворуч були двері покоїв із золотими табличками, де вказувались імена мешканок. Утім, тричі на їхньому шляху трапилися таблички без написів.

— У Тах Ерахойді чотириста шістдесят вісім відьомських помешкань, — пояснила Бронах. — Тому сестри, яким минає шістнадцять, завжди мають вибір, де оселитися. Так само й ти, якщо тобі тут не сподобається, зможеш підшукати щось краще. Хоча це гарне місце — посередині крила, неподалік головного корпусу. І на сусідок не будеш нарікати, бо обидві зараз на Абраді і поки не думають повертатися.

Біля помешкання Ріани вер Шонаґ їх випередили четверо лакеїв з валізами, що належали Ейрін. Дійшовши до наступних дверей, слуги в очікуванні зупинилися. Бронах ствердно кивнула їм, вони хутенько позаносили речі до середини, потім уклонилися відьмам і, переконавшись, що ніяких інших розпоряджень не буде, забралися геть.

— До речі, про слуг, — сказала Бронах, провівши лакеїв поглядом. — У твоєму помешканні щодня прибиратимуть, твій одяг пратимуть і прасуватимуть, мінятимуть постільну білизну, а як захочеш, приноситимуть тобі сніданок, обід та вечерю. Проте доглядати за собою, зокрема вдягатися й роздягатися, ти мусиш сама. Розумію, для тебе це незвично, ти ж бо зростала принцесою, але в нас так заведено. Відьми не мають особистої прислуги.

— Знаю, — відповіла Ейрін, проходячи до свого нового житла. Вона вирішила не вихвалятися тим, що і в Кардуґалі рідко вдавалася до допомоги покоївки. — Дорóгою я вже привчилася.

Помешкання складалося з п’яти окремих приміщень — передпокою, мильні, спальні, кабінету та невеликої вітальні, які за розмірами й розташуванням достоту повторювали планування покоїв у Відьомській Вежі Рінанхару. А вірніше, все було навпаки — тахрінські архітектори, дбаючи про те, щоб відьми почувались у палаці катерлахських королів, як удома, з максимальною точністю відтворили звичну для них обстанову Тах Ерахойду.

— Ну, гаразд, — промовила Бронах. — Розбирай свої речі, відпочивай, а о пів на другу приходь до обідньої зали. Це на першому поверсі, в… Та що пояснювати, тобі й так дорогу покажуть. Можна не сумніватися, Морін та Гелед, зачекавши для пристойності зо півгодини, прибіжать сюди і дійматимуть тебе своїми балачками. Може, й Брі до них приєднається.

— Та вже точно не Олвен, — сказала Ейрін.

— Атож. Це дівчисько — справжня халепа. Нахабне й зарозуміле, як не знаю хто. Шайна в її віці теж була нестерпна, але не виходила за межі пристойності, завжди відчувала, де треба зупинитись. А Олвен не знає ніякої міри. Змалку вихвалялася своєю силою, була певна, що в майбутньому стане наймогутнішою з відьом, але ти зі своєю Первісною зруйнувала ці солодкі мрії. Через те вона лиха на тебе. Краще не заводься з нею, просто іґноруй її.

— Я так і робитиму, — пообіцяла Ейрін. Вдавшись до чарів, вона підхопила валізи, залишені слугами в передпокої, і перенесла їх до спальні. — А на обід мені теж надягти щось святкове?

— Ні, звичайне вбрання, яке ти носиш щодня, — відповіла Бронах, уже збираючись іти. — На честь нових сестер ми влаштовуємо урочисту вечерю, а обід — це просто обід.

Зоставшись сама, Ейрін лише встигла перевдягтися в штани та кофтину й почала розкладати по шафах свої речі, коли до неї завітали Гелед і Морін, а ще за кілька хвилин прийшла Брі вер Невен — висока смаглява дівчина з чорним, як вороняче крило, волоссям, що народилася через півтора року після Шайни й отримала ім’я її духовної матері. Всі троє виявилися надзвичайно балакучими і страшенно допитливими; вони наввипередки розповідали різні історії зі свого життя і водночас буквально засипали Ейрін купою запитань про її минуле, сьогодення та плани на майбутнє. Особливо їх цікавило, як вона сприйняла звістку про своє несподіване відьомство, що відчула, коли з’ясувалася справжня природа її Іскри, і яким саме чином засвоює отримані від Ґвен знання — вони просто приходять самі по собі, чи це щось на зразок читання книжки.

Крім того, дівчата хотіли якнайбільше дізнатися про Бренана — а Ейрін була знайома з ним особисто, вони разом проїхали від Тилахмора до Рондава. Поява хлопця-відьмака, брата всіх відьом, і досі залишалася другою за важливістю (після Первісної, ясна річ) подією для Сестринства. А останніми днями інтерес до Бренана спалахнув з новою силою у зв’язку із загостренням хвороби Енгаса аб Брайта. Чи то пак, ішлося вже не просто про хворобу, а про близьку й неминучу смерть: у короля остаточно відмовили обидві нирки, і він був живий лише тому, що сестра Альса раз по раз очищала його кров. Проте отруйні речовини все одно накопичувалися в орґанізмі, і йому залишалося жити лічені дні.

Це сталося вкрай невчасно, бо Бренан і Ґвен ще не були готові претендувати на катерлахський престол. До того ж, серед народу та дрібної шляхти стали ширитися чутки, буцімто