Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
– Пусти! – тоді здавлено скрикнула Ілма, намагаючись ухилитися від його губ, від його рук.
Але Оевінг уже мало володів собою. Він лише міцніше притискав дівчину до землі, зриваючи з неї сукню, цілуючи її гаряче обличчя, шию, груди у вирізі сукні.
– Пусти, Оевінгу! Благаю тебе... Пусти!
Крізь глуху пелену збудження хлопець усе ж таки відчув, що дівчина б'ється під ним не від пристрасті, а від переляку, що це – не облуда, що вона справді намагається позбутися його пестощів.
Оевінг був запальний, але вмів швидко стримувати емоції та пориви, повертати розуму ясність і тверезість.
Він ніколи б не став брати жінку проти її волі, навіть якщо вона в якийсь момент погодилася, а потім раптом передумала.
Раніше він жодного разу не потрапляв у таку ситуацію, але все таки усвідомлював: те, що відбувається зараз, суперечить усім його принципам, всім його бажанням.
Він скотився на траву, піднявся навколішки, дивлячись на принишклу дівчину і намагаючись вгамувати тремтіння збудження, що все ще продовжувало стрясати його тіло.
Ілма сіла, натягуючи на плечі зірвану сукню.
– Навіщо ти такий грубий зі мною? – запитала вона.
У голосі її не чулося ні злості, ні образи, і це несподівано заспокоїло Оевінга.
– Ти сама дала мені привід. Не знаю, в які ігри ти граєш з Даегаром, але не дозволю тобі випробовувати мої почуття в такий спосіб. Більше так не роби.
Оевінг піднявся на ноги. Ілма одним стрибком теж опинилася на ногах.
– Ти правий! Я знала, що Даегара тут немає. Я прийшла до тебе.
– Навіщо?
– Ти більше не станеш накидатися на мене, немов голодний звір? – з несподіваним смішком запитала вона.
– Не стану.
– Але чому ти на мене накинувся?
– Піддався спокусі.
– Один поцілунок ще не привід хапати, валити на землю, зривати з мене сукню...
– Вибач! У тому є і твоя вина…
Відповідаючи на питання, Оевінг намагався не дивитися на дівчину. Вона була прекрасна, нестерпно зваблива в цій м'ятій сукні, що напів оголила високі груди, з цим розпатланим волоссям, у якому заплуталися травинки.
