Чорнильна смерть - Корнелія Функе

Розбійники ще захищають дерево, дарма що ворог значно переважає їх. Чи надовго їх вистачить?

Де він ходить? Де той, кого покликали на допомогу вона і Феноліо? Адже тоді, коли йшлося про Козимо, все сталося швидко!

Ніхто не знав, що прочитала Меґі кілька годин тому, ніхто, крім Феноліо і обох скляних чоловічків, що слухали її, пороззявлявши роти. Вони ще не мали нагоди розповісти про те Елінор, таким-бо навальним був Миршавців напад.

— Ти маєш дати йому трохи часу! — казав Феноліо Меґі, коли вона відклала вбік аркуш із його словами. — Він іде сюди здалеку. Діяти по-іншому не було змоги!

Що ж, якщо він не прийде лише тоді, коли вони вже загинуть…

У Чорного Принца текла з плеча кров. Майже всіх розбійників було поранено. Він прийде запізно. Запізно.

Меґі бачила, як Дорія насилу ухилився від стріли, як Роксана втішала заплаканих дітей, а Елінор із Мінервою розпачливо намагалися відрубати ще одну мотузку, поки по ній не видерлися Миршавцеві люди. Коли він прийде? Коли?

Раптом Меґі відчула саме те, що описав Феноліо: земля затрусилася, і цей струс передався аж до найвищого гілля дерева. Противники зупинились і перелякано озирнулися. «Земля трусилася від його ходи». Так написав Феноліо.

— А ти певен, що він миролюбний? — занепокоєно запитала Меґі.

— Звичайно! — сердито відповів Феноліо.

Але Меґі мимоволі думала про Козимо, що теж вдався не таким, яким уявляв його собі Феноліо. Чи, може, все-таки?.. Хто може сказати, що саме відбувається в голові старого? Мабуть, Елінор знає його найкраще.

Земля затремтіла ще дужче. Ламалися гілочки, гілля, молоді дерева. З гущавини вилітали зграйки птахів, а крики внизу під деревом перетворились на перелякані зойки, коли над підліском постав велетень.

Ні, він не був такий високий, як дерево.

— Звичайно, ні! — тішився Феноліо. — Звичайно, вони не такі високі. Адже це було б безглуздям. Крім того, хіба я не казав вам, що ці гнізда збудували тільки на те, щоб їхні мешканці жили в безпеці від велетнів? Тож прошу! Він не дістане до них, до жодного з них, але Миршавець, тут і сумніватися годі, тікатиме, тільки-но побачить його. Так швидко, як нестимуть його худющі ноги!

Атож, Миршавець так і вчинив. Дарма що мчати доручив своєму коневі. Він утік першим. Ворон із переляку обпалив себе вогнем, і навіть розбійники просто стояли, бо так їм наказав Чорний Принц. Саме Елінор скинула чоловікам першу линву і крикнула решті жінок, що стояли, мов паралізовані, прикипівши очима до велетня:

— Опускайте линви! — почула Меґі її голос. — Мерщій! Чи ви хочете, щоб він розчавив їх?

Відважна Елінор.

Розбійники почали видиратись на дерево, а тим часом крики солдатів відлунювали щораз далі в лісі. Велетень, проте, зупинився й задивився на дітей, що розглядали його зверху. На маленьких личках відбивалися водночас і захват, і переляк.

— Вони полюбляють людських дітей, це вже проблема, — шепнув Феноліо Меґі ще до того, як вона почала читати. — Колись давно вони почали ловити їх, мов метеликів або хом’яків. Але я спробую приписати такого, що просто надто ледачий, щоб робити що-небудь. Дарма що, можливо, він у такому разі буде не дуже кмітливий!

Чи схожий цей велетень на кмітливого? Меґі нічого не могла сказати. Вона уявляла його собі зовсім іншим. Його могутні руки і ноги аж ніяк не видавалися незграбними. Ні. Він ворушився навряд чи повільніше за Здорованя, і якоїсь миті, коли він стояв між деревами, Меґі здалося, що він, а не розбійники, має розміри, підходящі для цього лісу. Його очі справляли моторошне враження. Вони були кругліші за людські і скидалися на очі хамелеона. Те саме можна було сказати і про його шкіру. Велетень ходив голий, як феї та ельфи, і його шкіра мінилася барвами. Блідо-бура, мов кора дерев, вона інколи бралася червоними плямами, що ясніли, мов останні ягоди, які на висоті колін велетня ще висіли на майже голому глодові. Навіть його волосся не мало сталої барви, інколи було зелене, а потім ураз скидалося на блакитне небо. Тому між деревами він був майже непомітний. Здавалося, ніби ворушиться повітря. Ніби вітер або дух цього лісу раптом набув постаті.

— Ох! Нарешті він прийшов! Просто казка! — Феноліо так зненацька з’явився позаду Меґі, що мало не зіпхнув її з гілки, на якій вона стояла. — Так, ми двоє знаємо свою роботу! Я нічого не хочу сказати проти твого батька, але, гадаю, ти — справжня майстриня. Ти ще досить дитина, щоб бачити за словами образи так виразно, як уміють тільки діти. Бо інакше яка причина, що цей велетень зовсім не такий, яким я уявляв його собі?

— Але і я уявляла його собі по-іншому, — прошепотіла Меґі, немов кожне гучне слово могло привернути до неї увагу велетня.

— Справді? Гм. — Феноліо обережно ступив крок уперед. — Ну, як і завжди. Цікаво, що думає про нього синьйора Лоредан.

Меґі бачила, як Дорія розглядав велетня. Він сидів у кроні й не міг відвести погляду. А Фарид видавався таким зачарованим, яким був тільки тоді, коли Вогнерукий показував йому якийсь новий трюк. На колінах у Фарида сидів Проноза і стривожено шкірив зуби.

— А ти вже приготував слова для мого батька? — запитала Меґі.

Так, знову Меґі! Своїм голосом і словами вона розповіла сюжет Феноліо далі і, як і кожного попереднього разу, тепер водночас і виснажена, і горда, — і боїться того, що вона викликала.

— Слова для твого батька? Ні. Але я працюю над цим! — Феноліо потер собі зморщене чоло, наче мав пробудити там від сну кілька думок. — На жаль, велетень навряд чи допоможе твоєму батькові. Але, повір, сьогодні вночі я й це доведу до кінця. Коли Змієголов добудеться до замку, Віоланта зустріне його моїми словами, і ми вдвох остаточно забезпечимо цьому сюжетові щасливий кінець. Ох, він розкішний! — Феноліо нахилився, щоб краще роздивитися своє створіння.

— Я навіть сам себе запитую, звідки в нього ці хамелеонові очі. Адже про це я жодного слова не писав! Ну, що вдієш. Він видається… цікавим. Цього не відбереш. Можливо, треба приписати ще кілька таких, як він. Шкода, що вони тільки в горах живуть!

Розбійники, здається, по-іншому оцінювали велетня. Вони так похапцем видиралися вгору по линвах, наче за ними гналися Миршавцеві солдати. Тільки Чорний Принц і далі стояв із ведмедем