Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
її Аша. Леді Аланіс нічого не зрозуміла. «Де Теон? — запитала вона.— Де мій маленький хлопчик?» Леді Ґвінесса лише хотіла знати, коли повернеться лорд Родрик. «Я на сім років за нього старша. Десятивежжя має належати мені».

Аша була ще в Десятивежжі — запасалася провізією, коли до неї дійшли новини про власне одруження. «Мою норовливу небогу час приборкати,— подейкували, казав Вороняче Око,— і я знаю чоловіка, який з цим упорається». Він віддав її за Ерика Айронмейкера й залишив Бийковадло правити Залізними островами, поки він сам полює на драконів. Свого часу Ерик був видатною особистістю — безстрашним розбійником, який похвалявся тим, що плавав разом з дідом Ашиного діда — тим самим Дагоном Грейджоєм, на честь якого назвали Дагона Допиваху. Бабусі на Білому острові й досі лякають онуків казками про лорда Дагона і його вояків. «На царезборах я ранила Ерикову гордість,— згадалося Аші.— Навряд чи він таке забуде».

Слід віддати стрийкові належне. Одним ударом Юрон перетворив суперника на прихильника, убезпечив острови на час своєї відсутності й позбувся Аші як загрози. «І добряче пореготав до того ж». Трис Ботлі розповідав, що на весіллі Юрон замість нареченої поставив тюленя. «Сподіваюся, Ерик не наполягав на шлюбній ночі»,— відповіла тоді Аша.

«Додому я повернутися не можу,— подумала Аша,— однак і тут надовго залишатися не наважуся». Її нервувала тиша цих лісів. Усе своє життя Аша провела на островах і кораблях. Море ніколи не мовчить. Хлюпотіння хвиль, які б’ються у скелястий берег, у неї у крові, але в Пущанському Насипі хвиль немає... тільки дерева, нескінченні дерева, сосни-солдати і чатові дерева, буки, ясені і прадавні дуби, каштани, залізодерева і ялинки. Шелестіли вони тихіше за море, й Аша їх чула тільки за вітряної погоди: тоді їхнє зітхання долинало звідусіль, немов дерева перешіптувалися невідомою мовою.

Сьогодні шепотіння здавалося гучнішим, ніж зазвичай. «Це шурхотить сухе брунатне листя,— запевнила себе Аша,— і на вітру риплять гілки». Вона відвернулася од вікна, од лісу. «Мушу знову відчути палубу під ногами. А оскільки це неможливо, треба хоч поїсти». Сьогодні вона випила забагато вина, хліба з’їла зовсім мало, а тої чудової смаженини навіть не скуштувала.

У ясному світлі місяця легко було відшукати свій одяг. Аша вдягнула цупкі чорні бриджі, стьобану сорочку й зелену шкірянку, броньовану сталевими пластинами. Лишивши Карла з його снами, вона вийшла на зовнішні сходи фортеці, і сходинки зарипіли під її босими ногами. Один з чатових, які патрулювали стіни, побачив, як Аша спускається, і привітально підніс списа. Аша у відповідь свиснула. Коли вона перетинала двір дорогою на кухню, забрехали собаки Галбарта Гловера. «Добре,— подумалося їй.— Це заглушить шелестіння дерев».

Вона саме відрізала собі трикутник жовтого сиру з головки завбільшки з колесо, коли на кухню зайшов Трис Ботлі, закутаний у товсту шубу.

— Королево,— привітався він.

— Не глузуй з мене.

— Ви завжди правитимете у моєму серці. Хай скільки бевзів зійдеться на царезборах порепетувати, а цього їм ніколи не змінити.

«І що мені робити з цим хлопчиком?» Аша не мала сумнівів у його відданості. На горі Наґа він не тільки її підтримав і викрикував її ім’я, але й після всього перетнув море, щоб приєднатися до неї, покинувши свого короля, рідню й домівку. «Але кинути Юронові виклик в обличчя він не наважився». Коли Вороняче Око вивів флот у море, Трис просто відстав, а змінив курс тільки тоді, коли інші кораблі пропали з поля зору. Проте навіть це вимагало мужності: на Острови Трис уже не зможе повернутися.

— Сиру? — запитала в нього Аша.— Є ще шинка й гірчиця.

— Я не їсти хочу, міледі. Ви це знаєте,— сказав Трис, який у Пущанському Насипі відростив собі густу каштанову бороду. Заявляв, що так обличчя менше мерзне.— Я вас побачив зі сторожової башти.

— Якщо ти на чатах, що ти робиш тут?

— Там Кром і Гаґен Ріг. Скільки очей потрібно, щоб наглядати за листям, яке шелестить у місячному світлі? Нам треба поговорити.

— Знову? — зітхнула вона.— Знаєш Гаґенову доньку — оту руденьку? Корабель вона водить незгірше за чоловіків, і з обличчя гарна. Їй сімнадцять, і я бачила, як вона задивлялася на тебе.

— Не хочу я Гаґенової доньки,— Трис мало не торкнувся Аші, але передумав.— Ашо, час забиратися. Кейлінський Рів — це було єдине, що стримувало навалу. Якщо залишимося тут, північани всіх нас повбивають, сама знаєш.

— Хочеш, щоб я втекла?

— Хочу, щоб ти жила. Я тебе кохаю.

«Ні,— подумала вона,— ти кохаєш цнотливу панночку, яка існує тільки у тебе в уяві: кохаєш перелякану дитину, яка потребує твого захисту».

— А я тебе не кохаю,— прямо сказала вона,— і я не звикла тікати.

— Що тут є такого, крім сосон, землі й ворогів, щоб за нього так міцно триматися? У нас є кораблі. Пливімо зі мною, почнемо на морі нове життя.

— Піратське?

Це було навіть спокусливо. «Нехай вовки забирають свій похмурий ліс, а нам дістанеться відкрите море».

— Купецьке,— заперечив Трис.— Попливемо на схід, як Вороняче Око, тільки по парчу і прянощі, а не по драконів ріг. Одна мандрівка на Нефритове море — і ми багаті, як боги. Зможемо придбати особняк у Старгороді або в одному з вільних міст.

— Ти, я і Карл? — (Він аж здригнувся, почувши Карлове ім’я).— Може, Гаґенова донька схоче поплисти з тобою на Нефритове море. А я і досі донька кракена. Моє місце...

— ...де? На Острови ти повернутися не можеш. Якщо не хочеш, звісно, скоритися своєму лорду-чоловікові.

Аша спробувала уявити себе в ліжку з Ериком Айронмейкером — причавлену його вагою, терплячи його обійми. «Краще вже він, аніж Рудий Весляр чи Ліворукий Лукас Код». Бийковадло колись був буйним велетнем, страшенно дужим, страшенно відданим, цілком безстрашним. «Може, це не так і погано. Помре відразу, щойно спробує виконати свій подружній обов’язок». І тоді вона стане Ериковою удовою, а не дружиною, та добре це чи зле, залежить від його онуків. «І від мого стрийка. Зрештою, всі вітри дмуть у бік Юрона».

— На Гарло я залишила заручників,— нагадала Трисові Аша.— А ще ж є мис Морського Дракона... якщо не можу отримати батькове королівство, чому не створити власне?

Мис Морського Дракона не зажди був такий безлюдний, як нині. Серед пагорбів і боліт і досі можна розшукати старі руїни — рештки давніх кріпостей перших людей.

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: