Танок драконів - Джордж Мартін

— Цілих і неушкоджених. Злоязикий, піднімайся на цю тричі прокляту вежу й перекажи Крому і Гаґену, щоб добре пильнували. Якщо бодай зайця побачать, я маю про це знати.

Незабаром у дворі Пущанського Насипу зібралися нажахані люди. Ашині вояки натягували лати й вилазили на стіни. Піддані Галбарта Гловера, перешіптуючись, перелякано витріщалися. Гловерового стюарда, який втратив ногу, коли Аша брала замок, довелося нести з підвалу. Мейстер голосно протестував, поки Лорен не зацідив йому в обличчя броньованим кулаком. Леді Гловер з’явилася з богопралісу, спираючись на руку служниці.

— Я вас попереджала, що цей день прийде, міледі,— сказала вона, побачивши на землі трупи.

Мейстер вийшов наперед, зі зламаного носа крапала кров.

— Леді Ашо, благаю, спустіть прапори і дозвольте мені поторгуватися за ваше життя. Ви обходилися з нами справедливо й гідно. Я так їм і перекажу.

— Ми обміняємо вас на дітей,— мовила леді Сибелла, дивлячись почервонілими від сліз і безсонних ночей очима.— Гавену вже чотири. Я проґавила його іменини. А моя люба донечка... віддайте мені дітей, і вас ніхто не чіпатиме. Ваших людей також.

Щодо її людей, знала Аша, леді каже неправду. Саму Ашу, може, й обміняють, а може, відішлють на Залізні острови в обійми коханого чоловіка. За її родичів сплатять викуп, так само як за Триса Ботлі та ще декого з її команди, якщо у родичів знайдуться гроші. А на решту чекає сокира, зашморг або Стіна. «Але вони мають право самі обрати свою долю».

Аша залізла на діжку, щоб її було видно всім.

— До нас мчать вовки, вищиривши зуби. Будуть під брамою ще до світанку. То як — складемо списи й топори і благатимемо про помилування?

— Ні,— висмикнув меча Карл-Дівиця.

— Ні,— луною підхопив Лорен Барда.

— Ні,— гримнув Рольф Карлик — справжній ведмідь, на голову вищий за всіх у команді.— Нізащо.

І знову пронизливо заспівав Гаґенів ріжок, і звук луною полетів через двір.

— А-у-у-у-у! — сурмив бойовий ріжок протяжно й низько, і від того в жилах скипала кров. Аша віднедавна зненавиділа сурми. На Старій Весі пекельний ріжок її дядька став похоронним подзвоном по всіх її мріях, а зараз Гаґен, може, провіщає її останню годину на землі. «Якщо загину, то з топором у руці та з прокляттям на вустах».

— На стіни,— скомандувала Аша Грейджой. Сама вона рушила до сторожової башти, і з нею пішов Трис Ботлі.

Дерев’яна башта була найвищою спорудою по цей бік гір — підносилася на двадцять футів вище найбільших чатових дерев і сосон-солдатів у навколишніх лісах.

— Сюди, капітане,— покликав Кром, коли вона видерлася на верхній міст. Спершу Аша бачила тільки дерева й тіні, пагорби в місячному сяйві, а за ними — снігові вершини. А тоді помітила, що дерева крадькома підступають.

— Ого,— розсміялася вона,— гірські цапи замаскувалися глицею.

Ліс рухався, підкрадаючись до замку, як повільна зелена хвиля. Аші пригадалася казка, яку вона чула в дитинстві: про дітей пралісу та їхні битви з першими людьми і про те, як зеленвидці перетворювали дерева на воїнів.

— Стількох нам не здолати,— сказав Трис Ботлі.

— Здолаємо скількох доведеться, цуцику,— заперечив Кром.— Що більше ворогів, то більше слави. Про нас ще співатимуть.

«Ага, тільки співатимуть про нашу мужність чи про мою дурість?» До моря — п’ять довгих льє. Краще залишитися й оборонятися, ховаючись за глибокими ровами й дерев’яними стінами Пущанського Насипу? «Коли я брала замок, ці дерев’яні стіни мало допомогли Гловерам,— нагадала собі Аша.— Чому мені має пощастити більше?»

— Завтра ми вже бенкетуватимемо на дні морському,— погладив Кром свою барду, наче дочекатися не міг.

Гаґен опустив ріжок.

— Якщо помремо, не намочивши ніг, як ми відшукаємо дорогу у водяні палати затонулого бога?

— У цих лісах повно струмків,— запевнив його Кром.— Усі вони впадають у річки, а всі річки — у море.

Аша неготова була помирати — не тут, не так рано.

— Живому легше відшукати море, ніж мертвому. Нехай вовки забирають собі свої похмурі ліси. А ми пробиватимемося до кораблів.

Цікаво, гюдумалося їй, а хто командує її ворогами? «На його місці я б спершу захопила прибережну смугу і спалила лодії, а потім уже атакувала Пущанський Насип». Але вовкам зробити це було б нелегко, бо вони самі не мають лодій. Аша ніколи не причалювала до берега більш як половину кораблів. Друга половина завжди чекала в морі з наказом піднімати вітрила і плисти на мис Морського Дракона, якщо північани захоплять прибережну смугу.

— Гаґене, сурми в ріжок, щоб аж ліси трусилися. Трисе, вдягай кольчугу, час тобі випробувати свій чудовий меч,— мовила Аша. Побачивши, як Трис пополотнів, вона вщипнула його за щоку.— Хлюпнеш разом зі мною трохи крові на місяць — і обіцяю тобі поцілунок за кожного вбитого тобою ворога.

— Королево,— сказав Трис,— тут у нас бодай стіни є, а якщо дістанемося моря й виявимо, що вовки захопили наші кораблі або відігнали від узбережжя...

— ...то всі загинемо,— весело закінчила вона,— але принаймні ми загинемо, намочивши ноги. Залізнородні краще воюють із солоними бризками в ніздрях і з хлюпотінням хвиль за спиною.

Гаґен кілька разів поспіль коротко засурмив у ріжок — такий сигнал означав, що залізнородні мають повертатися на кораблі. Знизу почулися крики, брязкіт списів і мечів, іржання коней. «Замало коней і замало вершників». Аша попрямувала до сходів. У дворі на неї вже чекав Карл-Дівиця з її гнідою кобилою, її шоломом і її метальними топірцями. Залізні виводили коней зі стайні Галбарта Гловера.

— Таран! — гукнув голос зі стіни.— У них таран!

— Яка брама? — запитала Аша, сідаючи верхи.

— Північна!

За порослими мохом дерев’яними стінами Пущанського насипу знагла залунали сурми.

«Сурми? Вовки з сурмами?» Щось було не так, але Аша не мала часу про це розмислювати.

— Відчиніть південну браму,— скомандувала вона, в той час як північна брама здригалася від ударів тарана. Зняла з перев’язу метальний топірець з коротким держаком.— Минула година сови, браття. Прийшла година списів, мечів і топорів. Шикуйтеся. Ми повертаємося додому.

З сотні горлянок вихопився рев «Додому!» й «Аша!». До Аші вчвал під’їхав Трис Ботлі на високому чалому огирі. У дворі шикувалися вояки, піднімаючи щити і списи. Карл-Дівиця, з якого був нікудишній вершник, зайняв своє місце поміж Злоязиким і Лореном Бардою. Гаґен саме збігав сходами